Вертольоти залишаються важливим елементом української військової авіації. Основу парку досі складають машини радянської конструкції — Мі-8/Мі-17 і Мі-24, які пройшли глибоку модернізацію. Паралельно триває поступове надходження західних зразків і планування переходу на нову техніку.
Станом на 2026 рік армійська авіація Сухопутних військ виконує широкий спектр завдань: транспорт, евакуацію, вогневу підтримку, боротьбу з безпілотниками. Вітчизняні підприємства, насамперед «Мотор Січ» і «Авіакон», забезпечують ремонт і оновлення наявного парку.
Нижче розглянуто історію розвитку, поточний склад, модернізаційні програми, виклики з постачанням запчастин і перспективи заміни радянських машин.
Історичний шлях вертолітної авіації України
Після здобуття незалежності Україна успадкувала значний парк вертольотів Мі-2, Мі-8, Мі-24 і важких Мі-26. У 1990-х роках більшість машин увійшла до складу армійської авіації Сухопутних військ. Економічні труднощі призвели до скорочення чисельності та зниження рівня готовності.
Після 2014 року почалася активна модернізація. Підприємства освоїли ремоторизацію та встановлення нової авіоніки. Повномасштабне вторгнення 2022 року різко підвищило інтенсивність використання техніки і водночас ускладнило доступ до оригінальних запчастин радянського виробництва.
Сьогодні парк підтримується за рахунок капітальних ремонтів, модернізацій і обмежених поставок від партнерів.
Основні типи вертольотів на озброєнні
Згідно з відкритими оцінками (Military Balance, World Air Forces та іншими джерелами), основу складають кілька сімейств.
| Тип | Призначення | Орієнтовна кількість (відкриті дані) | Примітки |
|---|---|---|---|
| Мі-8 / Мі-17 | Транспортний, багатоцільовий | близько 60+ | Модернізовані версії МСБ |
| Мі-24 | Ударний | близько 39 | Частина пройшла модернізацію |
| Мі-2 | Легкий багатоцільовий | близько 12 | Переважно навчальні та допоміжні |
| SA 330 Puma та інші західні | Багатоцільовий | обмежена кількість | Поставки від партнерів |
Цифри є оціночними і базуються на публічних оглядах. Реальна боєздатна кількість може відрізнятися. Крім військових машин, в Україні працюють цивільні оператори, які використовують вертольоти для санітарних, пошуково-рятувальних і транспортних завдань.
Вітчизняна модернізація: роль «Мотор Січ» і «Авіакон»
Ключовим гравцем залишається запорізьке підприємство «Мотор Січ». Воно розробило модернізацію Мі-8 до рівня Мі-8МСБ з установкою потужніших двигунів ТВ3-117ВМА-СБМ1В. Це підвищило вантажопідйомність, стелю польоту та економічність.
Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» спеціалізується на капітальному ремонті та переобладнанні вертольотів сімейства «Мі». Підприємства забезпечують подовження ресурсу машин, встановлення сучаснішої авіоніки та адаптацію під західне озброєння.
Завдяки цим програмам значна частина парку залишається в строю попри вік конструкцій і складнощі з оригінальними комплектуючими.
Західна допомога та плани переходу на нову техніку
З 2022 року Україна отримала певну кількість вертольотів від партнерів, зокрема SA 330 Puma, окремі Sea King та інші машини. Тривають переговори і листи про наміри щодо можливих поставок UH-60 Black Hawk та інших західних типів.
Командування армійської авіації публічно зазначає, що повна залежність від запчастин радянського походження створює стратегічні ризики. Тому середньострокова перспектива передбачає поступову заміну парку на техніку західного зразка. Перехід вимагає не лише машин, а й підготовки екіпажів, наземної інфраструктури та логістики.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли адаптація наявних машин під нові типи озброєння дозволяла суттєво розширити бойові можливості без очікування великих партій нової техніки.
Зміна тактики застосування
Під час повномасштабної війни армійська авіація значно розширила спектр завдань. Вертольоти використовують не лише для класичної вогневої підтримки, а й для швидкої евакуації, перекидання підрозділів, боротьби з ударними безпілотниками та нічних операцій.
Екіпажі адаптували тактику до умов високої насиченості засобами ППО. Активно застосовується взаємодія з розвідувальними БпЛА, використання рельєфу місцевості та короткі вильоти на гранично малих висотах. Машини отримують додаткові засоби захисту та сучасні системи навігації.
Виклики та обмеження
Головні проблеми залишаються незмінними: вік значної частини парку, обмежений доступ до оригінальних запчастин і високе бойове навантаження. Модернізація дозволяє підтримувати льотну придатність, але не усуває фундаментальну залежність від радянської конструкторської школи.
Перехід на західну техніку потребує часу, фінансування та політичних рішень партнерів. Паралельно триває робота над збереженням і розвитком вітчизняної ремонтної бази.
Поширені питання та орієнтири для оцінки інформації
Скільки вертольотів реально в строю? Точні цифри є закритими. Відкриті оцінки дають загальне уявлення про порядок величин.
Чи виробляє Україна власні вертольоти з нуля? Серійного виробництва повністю нових машин немає. Основний акцент — на ремонті, модернізації та ремоторизації наявних.
Які перспективи Black Hawk? Командування розглядає цей тип як один із кандидатів на заміну Мі-8, але рішення залежить від багатьох факторів.
Чи використовуються цивільні вертольоти у військових цілях? Окремі машини передавалися або залучалися, проте основне навантаження несуть військові підрозділи.
Чек-лист для оцінки публічних матеріалів про вертолітний флот:
- Чи вказано джерело даних (офіційна заява, аналітичний огляд, ЗМІ)
- Чи розмежовано боєздатні машини і загальну чисельність
- Чи враховано фактори воєнного часу (втрати, ремонт, поставки)
- Чи згадується стан ремонтної бази
Перспективи розвитку
У середньостроковій перспективі українська вертолітна авіація рухається двома паралельними шляхами: максимальне використання і модернізація наявного парку та поступова інтеграція західних зразків. Збереження і розвиток підприємств на кшталт «Мотор Січ» і «Авіакон» залишається критично важливим для підтримки льотної придатності.
Вертольоти України продовжують виконувати ключові завдання в умовах сучасної війни. Їхня ефективність значною мірою залежить від якості ремонту, підготовки екіпажів і здатності адаптувати тактику до нових загроз.
