Станом на серпень 2026 року Організація Об’єднаних Націй об’єднує рівно 193 держави-члени. Ця цифра офіційна, підтверджена самою ООН і не змінювалася з 14 липня 2011 року, коли до організації прийняли Південний Судан.
Дві держави — Святий Престол (Ватикан) і Держава Палестина — мають статус постійних спостерігачів. Вони присутні в залі Генеральної Асамблеї, виступають, але не голосують. Якщо додати їх, виходить 195 суб’єктів, які беруть участь у роботі організації.
Різниця між «країнами світу» і «державами-членами ООН» часто плутає людей. Саме тому варто розібратися детальніше: як формувалася ця кількість, хто залишився за бортом і що означає членство на практиці.
Офіційна цифра і чому вона не змінюється з 2011 року
193 — це кількість країн, які підписали Статут ООН і мають повноправне місце в Генеральній Асамблеї. Кожна з них має один голос, незалежно від розміру території чи населення. Від крихітного Науру до Китаю і США — усі рівні в цьому органі.
Останнє розширення сталося 14 липня 2011 року. Південний Судан став 193-м членом після проголошення незалежності від Судану. З того часу жодна нова держава не була прийнята. Кандидати є, але процедура вимагає рекомендації Ради Безпеки (де постійні члени мають право вето) і двох третин голосів Генеральної Асамблеї.
Цифра 193 стабільна вже понад 15 років. Це рідкість для міжнародної організації, яка почала свій шлях із 51 члена.
Як зростала ООН: від 51 до 193
У жовтні 1945 року, коли Статут набрав чинності, членів було 51. Серед засновників — Україна, Білорусь, СРСР, США, Велика Британія, Франція, Китай та інші країни-переможниці у Другій світовій війні.
Найбільші хвилі розширення припали на два періоди. У 1960-х роках, під час деколонізації Африки та Азії, до організації увійшли десятки нових держав. Другий великий приплив стався на початку 1990-х після розпаду СРСР і Югославії. За кілька років кількість членів стрибнула майже на 30.
Ось як виглядала динаміка в ключові моменти:
| Рік | Кількість членів | Ключова подія |
|---|---|---|
| 1945 | 51 | Заснування ООН |
| 1960 | 99 | Рік Африки — масове прийняття |
| 1992 | 179 | Розпад СРСР і Югославії |
| 2011 | 193 | Прийняття Південного Судану |
| 2026 | 193 | Без змін |
Дані базуються на офіційних матеріалах Організації Об’єднаних Націй.
Хто не входить і чому: спостерігачі та спірні території
Святий Престол свідомо не прагне повноправного членства. Ватикан вважає свою місію духовною, а не політичною, і з 1964 року задовольняється статусом постійного спостерігача.
Палестина отримала статус спостерігача в 2012 році. Повноправне членство блокується через відсутність консенсусу в Раді Безпеки, насамперед через позицію США.
Окремо стоять території, які контролюють свою територію, але не мають широкого міжнародного визнання: Тайвань (який ООН вважає частиною Китаю), Косово, Північний Кіпр, Західна Сахара та деякі інші. Вони не є членами і не мають статусу спостерігачів.
У нашій практиці пояснення цієї теми ми стикалися з випадком, коли люди плутали «195 країн світу» (з спостерігачами) з «193 членами ООН». Різниця невелика за цифрою, але принципова за статусом.
Регіональні групи та баланс сил
Щоб забезпечити справедливе представництво, усі 193 члени розподілені на п’ять регіональних груп:
- Африканська — 54 держави;
- Азійсько-Тихоокеанська — 53;
- Латинська Америка та Кариби — 33;
- Західноєвропейська та інші — 28 (включає США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію, Ізраїль);
- Східноєвропейська — 23.
Ці групи важливі при виборах непостійних членів Ради Безпеки, Економічної і Соціальної Ради та інших органів. Вони допомагають уникнути домінування однієї частини світу.
Як країна стає членом ООН
Процедура прописана в Статуті. Держава подає заяву, у якій зобов’язується виконувати положення Статуту. Рада Безпеки розглядає заявку і дає рекомендацію (тут можливе вето будь-якого з п’яти постійних членів). Після цього Генеральна Асамблея голосує — потрібно дві третини голосів присутніх і голосуючих членів.
Саме через право вето процес може розтягуватися на роки або взагалі зупинятися. Приклади Палестини, Тайваню та Косово показують, наскільки політичними є рішення про членство.
Поширені міфи про кількість країн у світі та в ООН
- «У світі рівно 195 країн» — це приблизна цифра, яка включає двох спостерігачів. Офіційних членів ООН — 193.
- «ООН може виключити країну» — теоретично можливо, але на практиці цього ніколи не відбувалося. Єдиний випадок тимчасового виходу — Індонезія в 1965–1966 роках.
- «Усі визнані держави обов’язково в ООН» — ні. Ватикан і Палестина свідомо або вимушено залишаються спостерігачами.
- «Кількість членів постійно зростає» — з 2011 року зростання зупинилося. Нові кандидати є, але політичні бар’єри високі.
Ці уявлення виникають через різне трактування понять «країна», «держава» і «член міжнародної організації».
Питання, які найчастіше шукають
Скільки країн в ООН у 2026 році?
193 повноправних члени.
Хто останнім увійшов до ООН?
Південний Судан 14 липня 2011 року.
Чи входить Україна до засновників?
Так. Україна була одним із 51 засновників і підписала Статут у 1945 році.
Скільки країн-спостерігачів?
Дві: Святий Престол і Держава Палестина.
Чому Тайвань не в ООН?
ООН визнає принцип «одного Китаю», тому місце займає Китайська Народна Республіка.
Короткий чек-лист:
- Я знаю офіційну кількість членів — 193.
- Я розумію різницю між членами і спостерігачами.
- Я пам’ятаю дату останнього прийняття — 2011 рік.
- Я знаю, що Україна — країна-засновник.
- Я розрізняю політичні причини, чому деякі території залишаються поза організацією.
Організація Об’єднаних Націй залишається найбільшим і найвпливовішим об’єднанням держав у світі. Цифра 193 — це не просто статистика. Це відображення політичної карти планети, компромісів і історичних процесів, які тривають уже вісім десятиліть. Поки існують невирішені територіальні спори і право вето, ця кількість навряд чи швидко зміниться.