Іранська ракетна програма залишається однією з наймасштабніших і найрізноманітніших на Близькому Сході. Станом на серпень 2026 року Тегеран зберігає тисячі балістичних і крилатих ракет короткої та середньої дальності, попри значні втрати під час конфліктів 2025–2026 років. Офіційно Іран обмежує дальність своїх систем приблизно 2000 кілометрами, що охоплює весь регіон від Перської затоки до східного Середземномор’я та частини Південно-Східної Європи.
Арсенал включає як застарілі рідинні системи на базі Scud, так і сучасні твердопаливні ракети з покращеною точністю та маневреними бойовими блоками. Паралельно розвиваються крилаті ракети та масові ударні безпілотники. Програма побудована на принципі самодостатності під санкціями й активно використовується як для стримування, так і для прямих ударів та постачання союзникам.
Оцінки запасів варіюються від кількох тисяч до понад чотирьох тисяч одиниць до великих конфліктів 2026 року. Після інтенсивних обмінів ударами виробництво відновлюється, а підземні комплекси повертаються до роботи. Це робить іранські ракети ключовим фактором регіональної безпеки.
Від імпровізованих Scud до власної промисловості
Ракетна програма Ірану почалася в 1980-х роках під час війни з Іраком. Країна отримувала радянські Scud-B через Лівію та Північну Корею, а згодом освоїла їхнє виробництво під назвою Shahab-1. Наступним кроком стала Shahab-2 (Scud-C) із збільшеною дальністю. У 1990–2000-х роках з’явилася Shahab-3 — перша середньодальна ракета на основі північнокорейської технології, яка вже могла діставати до Ізраїлю.
Ключовим поворотом стала переорієнтація на тверде паливо. Рідинні ракети вимагали тривалої підготовки й були вразливими до превентивних ударів. Твердопаливні системи сімейства Fateh дозволяють запускати їх за лічені хвилини з мобільних пускових установок. Паралельно розвивалася власна промисловість твердого палива, двигунів і систем наведення, часто з використанням технологій подвійного призначення та імпорту компонентів через треті країни.
До 2020-х років Іран уже мав повний цикл виробництва — від проєктування до серійного випуску. Підземні бази, розосереджені пускові позиції та маскування стали стандартною практикою. У нашій практиці аналізу відкритих супутникових даних ми неодноразово фіксували швидке відновлення доступу до заблокованих тунелів після ударів — це свідчить про високий рівень інженерної підготовки.
Сучасний арсенал балістичних ракет: коротко- та середньодальні системи
Іранський арсенал умовно ділиться на короткодальні (SRBM, до 1000 км) і середньодальні (MRBM, 1000–3000 км) системи. Короткодальні ракети становлять основу масованих залпів по країнах Перської затоки та американських базах. Середньодальні — головний інструмент стримування щодо Ізраїлю та більш віддалених цілей.
| Тип / Сімейство | Дальність (км) | Паливо | Особливості |
|---|---|---|---|
| Fateh-110 / Fateh-313 | 300–500 | Тверде | Висока точність, швидкий запуск |
| Zolfaghar / Dezful | 700–1000 | Тверде | Маневрений бойовий блок |
| Qiam-1 | 700–800 | Рідинне | Без стабілізаторів, складніше перехоплювати |
| Shahab-3 / Ghadr / Emad | 1300–1800 | Рідинне | Основні середньодальні, покращена точність у Emad |
| Sejjil | ~2000 | Тверде, двоступенева | Швидка підготовка, висока живучість |
| Khorramshahr | 2000–3000 | Рідинне | Важка бойова частина, можливі касетні боєприпаси |
| Kheibar Shekan / Haj Qasem | 1400–1450 | Тверде | Сучасні твердопаливні MRBM з маневруванням |
| Fattah | ~1400+ | Тверде | Заявлені гіперзвукові характеристики |
Дані узагальнені з відкритих оцінок розвідки та аналітичних центрів станом на 2026 рік. Точна кількість кожної системи залишається класифікованою, але короткодальні твердопаливні ракети становлять більшість арсеналу.
Після конфліктів 2025–2026 років запаси середньодальних ракет зменшилися приблизно на третину–половину. Водночас виробництво відновлюється. Оцінки темпів коливаються від кількох десятків до понад ста ракет на місяць залежно від доступу до компонентів і стану підприємств.
Крилаті ракети, гіперзвукові претензії та безпілотники
Крилаті ракети доповнюють балістичні системи можливістю низьковисотного польоту. Soumar (на базі радянської Х-55), Hoveyzeh і Paveh мають дальність від 700 до понад 1500 км. Вони летять на малій висоті, ускладнюючи виявлення радарами, і можуть використовуватись у комбінованих ударах разом із балістичними ракетами та дронами.
Іран активно просуває Fattah як «гіперзвукову» ракету. Заявлені швидкості та маневреність на кінцевій ділянці ускладнюють перехоплення існуючими системами ПРО. Незалежні експерти ставлять під сумнів повноту гіперзвукових характеристик, але визнають покращені можливості ухилення.
Окрему роль відіграють ударні безпілотники сімейства Shahed. Вони масово застосовуються для насичення систем ППО і вже постачалися Росії, де на їхній основі виробляють «Герань». Комбінація дешевих дронів і дорожчих балістичних ракет стала типовою тактикою масованих ударів.
Бойове застосування 2024–2026 років
Прямі удари Ірану почалися з квітня 2024 року, коли по Ізраїлю було запущено близько 120 балістичних ракет. У жовтні 2024-го кількість зросла до приблизно 200. Під час 12-денного конфлікту 2025 року запуски сягнули 500–570 одиниць. Найбільший обсяг припав на лютий–квітень 2026 року: за оцінками, понад 1400 балістичних ракет по цілях у Ізраїлі, країнах Перської затоки, Йорданії та інших державах.
Тактика еволюціонувала. Спочатку використовували переважно рідинні ракети з попередженням дронами. Пізніше перейшли до раптових залпів твердопаливними системами з маневреними бойовими блоками та касетними боєприпасами. Касетні боєголовки Khorramshahr розкидають десятки суббоєприпасів на площі кількох кілометрів, що ускладнює повне перехоплення.
Ефективність ударів залишалася обмеженою завдяки багатошаровій ПРО Ізраїлю, США та союзників. Водночас навіть часткові прориви створювали політичний і психологічний ефект. Іран також постачав ракети малій дальності Росії та своїм проксі в Ємені, Лівані та Іраку.
Технічні особливості: чому тверде паливо змінило правила гри
Рідинні ракети (Shahab, Ghadr, Emad, Khorramshahr) дозволяють нести важчу бойову частину, але потребують заправки перед запуском. Це збільшує час підготовки до годин і робить пускові позиції вразливими. Твердопаливні системи (Fateh, Sejjil, Kheibar Shekan) готові до старту за хвилини, зберігаються довше й легше маскуються на мобільних шасі.
Системи наведення поступово покращувалися. Ранні ракети мали кругове ймовірне відхилення в сотні метрів або кілометри. Сучасні варіанти з інерціальними системами, GPS/ГЛОНАСС (там, де доступно) та маневреними бойовими блоками заявляють точність у десятки метрів. Маневрування на кінцевій ділянці ускладнює роботу перехоплювачів, розрахованих на балістичну траєкторію.
Підземні бази та тунельні комплекси дозволяють зберігати значну частину арсеналу в захищених умовах. Після ударів Іран демонстрував здатність швидко розчищати завали й відновлювати доступ до пускових установок.
Поширені міфи про іранські ракети
- Міф про необмежену дальність. Офіційна позиція Ірану — обмеження 2000 км. Окремі оцінки щодо Khorramshahr сягають 3000 км при зменшеній бойовій частині, але підтверджених пусків на такі відстані немає.
- Переконання, що всі ракети «гіперзвукові». Лише окремі системи мають заявлені високі швидкості та маневрування. Більшість арсеналу — класичні балістичні ракети.
- Уявлення про повне знищення арсеналу в 2026 році. Значна частина короткодальних ракет і підземних запасів збереглася. Виробництво відновлюється.
- Думка, що точність низька й ракети неефективні. Для масованих ударів по великих об’єктах і для насичення ППО точність у десятки–сотні метрів уже достатня. Касетні боєприпаси додатково підвищують ефект площі.
Ці міфи часто виникають через змішування пропагандистських заяв обох сторін і відсутність повного доступу до закритих даних.
Питання, які найчастіше ставлять
Чи можуть іранські ракети дістатися до Європи чи України?
Середньодальні системи з дальністю 2000 км теоретично покривають частину Південно-Східної Європи та західну Україну при запуску з північно-західних районів Ірану. Практичне застосування залежить від політичних рішень і логістики.
Скільки ракет залишилося після конфліктів 2026 року?
Оцінки різняться. Деякі джерела говорять про збереження приблизно 50–70 % довоєнного потенціалу, інші — про більші втрати середньодальних систем. Короткодальні ракети постраждали менше.
Наскільки швидко Іран відновлює виробництво?
За різними оцінками — від кількох десятків до понад ста ракет на місяць. Ключовим фактором залишається доступ до твердого палива, електроніки та прецизійних компонентів.
Чи передає Іран ракети іншим країнам?
Так. Відомі постачання Росії (зокрема Fath-360), хуситам у Ємені, а також технологічна підтримка проксі-груп.
Які системи найнебезпечніші для сучасних ПРО?
Твердопаливні MRBM з маневреними бойовими блоками (Kheibar Shekan, Fattah) та ракети з касетними боєголовками. Вони скорочують час реакції й ускладнюють перехоплення.
Чек-лист оцінки загрози іранської ракетної програми
- Оцініть співвідношення твердопаливних і рідинних систем у поточному арсеналі — це впливає на готовність до раптового удару.
- Перевірте актуальні оцінки кількості пускових установок і стану підземних баз.
- Врахуйте комбіноване застосування з дронами та крилатими ракетами — саме воно створює найбільше навантаження на ППО.
- Проаналізуйте темпи відновлення виробництва після останніх ударів.
- Зверніть увагу на експорт і передачу технологій — це розширює географію загрози далеко за межі Ірану.
Іранські ракети у 2026 році залишаються інструментом як регіонального стримування, так і активної силової політики. Їхня еволюція від простих Scud до сучасних твердопаливних і маневрених систем демонструє, наскільки далеко зайшла програма самозабезпечення під тиском санкцій. Подальший розвиток залежатиме від доступу до технологій, результатів дипломатичних процесів і здатності країн регіону підтримувати ефективну багатошарову протиракетну оборону.
