Термобаричні боєприпаси залишаються спеціалізованим інструментом у арсеналах кількох провідних і регіональних армій. Їх застосовують переважно для ураження укріплених позицій, бункерів, печер і замкнених просторів, де звичайні осколково-фугасні заряди поступаються за ефектом. Станом на 2026 рік найбільший і найактивніший користувач — російські збройні сили, які інтегрували такі боєприпаси майже в усі рівні від піхотних систем до авіації та дронів. Сполучені Штати зберігають обмежений, але технологічно просунутий набір, орієнтований на спеціальні операції. Україна активно розвиває власні зразки під тиском війни, а Китай, Індія та низка інших країн мають ліцензійні або самостійні розробки.
Поширення цих систем відбувається як через власне виробництво, так і через експорт. У конфліктах останніх десятиліть їх фіксували в Афганістані, Чечні, Сирії, Іраку та особливо інтенсивно в Україні з 2022 року. Міжнародного заборонного режиму щодо них немає, хоча дискусії про гуманітарні наслідки тривають. Нижче — розгорнутий огляд за країнами, системами та актуальними тенденціями.
Історичний шлях впровадження термобаричних систем у великих арміях
Перші практичні зразки об’ємно-детонуючих боєприпасів з’явилися ще в середині XX століття, але масове прийняття на озброєння почалося пізніше. Американська армія активно випробовувала паливно-повітряні заряди під час війни у В’єтнамі для розчищення джунглів і боротьби з підземними укриттями. Радянський Союз швидко підхопив ідею й розвинув її в бік піхотних і артилерійських систем, які пройшли бойове хрещення в Афганістані 1980-х.
Після розпаду СРСР Росія зберегла і розширила спадщину. США зосередилися на високоточних варіантах для спеціальних підрозділів і авіації. Китай почав ліцензійне виробництво та власні розробки на рубежі століть. Україна отримала частину радянських запасів і вже в 2010-х роках запустила національні проекти. Цей історичний фон пояснює, чому сьогодні саме ці чотири армії формують ядро користувачів, а решта країн або імпортують, або створюють нішеві рішення.
Російські збройні сили: найбільший арсенал і досвід застосування
Російська армія володіє найширшою номенклатурою термобаричних боєприпасів серед усіх збройних сил світу. Ключові системи включають реактивні піхотні вогнемети сімейства РПО-А «Шмель» і його модернізації, важкі вогнеметні системи ТОС-1 і ТОС-1А «Солнцепек», авіаційні бомби серії ОДАБ, термобаричні варіанти ракет для РСЗВ «Смерч» і «Торнадо», а також бойові частини для протитанкових комплексів і гранатометів.
З 2022 року ці засоби масово застосовують на українському театрі. ТОС-1А регулярно фігурує в звітах про удари по укріплених позиціях, а з 2024-го російські дрони типу «Шахед» отримали термобаричні бойові частини. За відкритими даними, системи ТОС-1А також експортували до Азербайджану, Вірменії, Алжиру, Іраку, Казахстану, Саудівської Аравії та інших країн. Сам «Шмель» стоїть на озброєнні в Білорусі, Китаї (під назвою PF-97), Індії, В’єтнамі, Україні та низці менших армій.
У нашій практиці аналізу відкритих джерел ми неодноразово фіксували, як саме широка номенклатура дозволяє російським підрозділам гнучко комбінувати піхотні, артилерійські та авіаційні засоби під різні типи цілей. Це створює перевагу в умовах позиційної війни з великою кількістю фортифікацій.
Армія США та союзників: від В’єтнаму до сучасних конфліктів
Американські збройні сили мають більш обмежений, але високотехнологічний набір. До нього входять модифікації ракети AGM-114 Hellfire з термобаричною бойовою частиною (AGM-114N), спеціальні постріли SMAW-NE для реактивних гранатометів морської піхоти, гранати XM1060 і низка паливно-повітряних авіабомб попередніх поколінь. Найпотужнішим зразком залишається GBU-43/B MOAB, застосований у 2017 році в Афганістані.
Британські сили використовували американські Hellfire з термобаричними зарядами в Афганістані та Сирії. Австралія також закупила подібні ракети для своїх вертольотів. Американський підхід відрізняється акцентом на точність і інтеграцію з безпілотними платформами, а не на масовість залпового вогню. У міських боях Іраку та Афганістану ці системи показали ефективність проти закритих приміщень і печерних комплексів.
Важливо розуміти: американські термобаричні боєприпаси переважно залишаються інструментом спеціальних операцій і авіаційної підтримки, а не масової артилерії.
Українські розробки та застосування в умовах війни
Збройні Сили України отримали частину радянських термобаричних систем у спадок, але з 2010-х активно розвивають власні. Найвідоміші — ручні гранати РГТ-27С і РГТ-27С2 розробки НВФ «Адрон», прийняті на озброєння ще до повномасштабного вторгнення. Їх успішно застосовують як у ручному режимі, так і з дронів для ураження техніки та укриттів. Болгарські постріли RTB-7MA для РПГ-7 також стоять на озброєнні.
У 2025–2026 роках Україна представила нові зразки: гранати РГТ-45 і РГТ-45A, а також роботизовані платформи з термобаричним озброєнням. Зафіксовано використання захоплених російських ТОС-1А. Український підхід характеризується швидкою адаптацією під безпілотні носії та мінімізацією маси боєприпасу при збереженні ефекту в замкнених просторах. Це дозволяє компенсувати кількісну перевагу противника за рахунок тактичної гнучкості.
Інші країни з термобаричною зброєю на озброєнні
Китайська Народно-визвольна армія виробляє PF-97 (ліцензійна версія «Шмеля») і розвиває власні артилерійські та ракетні системи з термобаричними бойовими частинами. Індія має 120-мм термобаричні снаряди для танків «Арджун» і використовує імпортовані російські зразки. Сербія, Болгарія та Польща працюють над національними розробками — зокрема, Польща тестувала термобаричні снаряди для САУ «Krab».
Туреччина представила важку авіаційну бомбу GAZAP, яку розглядають для інтеграції з пакистанськими F-16. Північна Корея та Іран, за окремими оцінками, також мають подібні артилерійські ракети. М’янма застосовувала китайські термобаричні бомби у внутрішніх конфліктах. Експорт російських систем зробив термобаричні боєприпаси доступними для значної кількості армій Близького Сходу, Кавказу та Африки.
Порівняльний огляд основних систем
Нижче наведено узагальнену таблицю ключових систем, які стоять на озброєнні або активно застосовуються станом на 2026 рік. Дані зібрані з відкритих військових оглядів і офіційних повідомлень.
| Країна | Основні системи | Рівень застосування | Особливості використання |
|---|---|---|---|
| Росія | ТОС-1А, РПО-А «Шмель», ОДАБ, ТБ БЧ для дронів | Масове, від піхоти до авіації | Висока інтенсивність у позиційній війні |
| США | AGM-114N Hellfire, SMAW-NE, XM1060 | Спеціальні операції, авіація | Акцент на точність і інтеграцію з БПЛА |
| Україна | РГТ-27С/С2, РГТ-45, RTB-7MA, захоплені ТОС | Піхота, дрони, роботи | Швидка адаптація під сучасні носії |
| Китай | PF-97, артилерійські та ракетні системи | Піхота, артилерія | Ліцензійне виробництво + власні розробки |
| Індія та інші | 120-мм снаряди, імпорт «Шмеля» і ТОС | Обмежене / танкові підрозділи | Комбінація імпорту та локалізації |
Джерела даних: відкриті військові довідники та аналітичні огляди (Wikipedia, Defence Express, Military Watch Magazine).
Після таблиці варто підкреслити, що кількісна перевага Росії компенсується якісними рішеннями інших армій у сфері безпілотних носіїв і високоточних систем.
Тенденції 2024–2026: дрони, роботизовані платформи та проліферація
Останні роки кардинально змінили спосіб застосування термобаричних боєприпасів. Росія масово встановлює термобаричні бойові частини на баражуючі боєприпаси. Україна відповідає скиданням гранат з FPV-дронів і розробкою наземних роботів. З’являються морські безпілотники з термобаричними пусковими установками. Польща, Туреччина та низка європейських країн інвестують у артилерійські та авіаційні варіанти.
За спостереженнями експертів, проліферація зростає через відносно доступну технологію порівняно з високоточними керованими бомбами. Це підвищує ризики появи таких систем у недержавних акторів. Водночас зростає увага до засобів захисту — від протидронових сіток до спеціалізованих укриттів.
Поширені міфи та помилки щодо термобаричних боєприпасів
Багато публікацій містять неточності, які спотворюють розуміння теми.
- Міф про повну заборону. Термобаричні боєприпаси не підпадають під заборону Конвенції про конкретні види звичайної зброї. Обмеження стосуються лише застосування проти цивільних об’єктів.
- Міф про «вакуумну бомбу» як окремий клас. Термін «вакуумна» є спрощенням. Ефект створюється не вакуумом, а комбінацією ударної хвилі та термічного впливу.
- Перебільшення руйнівної сили. На відкритій місцевості звичайні осколково-фугасні боєприпаси часто ефективніші за рахунок уламків. Перевага термобаричних проявляється саме в замкнених просторах.
- Уявлення про універсальність. Ці системи чутливі до погодних умов і вимагають точного позиціонування. Неправильне застосування знижує ефективність.
Розуміння цих нюансів допомагає уникнути як недооцінки, так і гіперболізації загрози.
FAQ: питання, які найчастіше ставлять читачі
Які армії використовують термобаричний боєприпас найінтенсивніше у 2026 році?
Російська армія залишається лідером за обсягом і різноманітністю застосування. Україна демонструє най
