Сергій Станіславович Кошмал — український військовослужбовець, молодший сержант, розвідник-кулеметник 13-го окремого мотопіхотного батальйону, який загинув 16 червня 2016 року під Авдіївкою. Його позивний «Якудза» став символом мужності для побратимів. Народився 14 січня 1989 року в селі Халимонове на Чернігівщині, а життя обірвалося на 28-му році в зоні проведення Антитерористичної операції.
За особисту мужність і вірність присязі його посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня. У рідному Бахмачі назвали вулицю на його честь, встановили меморіальні дошки, а пам’ять про Сергія зберігають і через роки.
Історія Кошмала — це шлях звичайного хлопця з провінції, який у критичний момент став на захист країни і заплатив найвищу ціну.
Дитинство і молодість на Чернігівщині
Сергій народився в невеликому селі Халимонове Бахмацького району. Навчання розпочав у місцевій школі, пізніше перевівся і закінчив Бахмацьку загальноосвітню школу. Паралельно опановував фортепіано в Бахмацькій районній школі мистецтв імені Андрія Розумовського. Музика була частиною його життя в мирний час.
Після школи Сергій переїхав до Києва. Працював різноробом, а згодом став майстром татуювання. Друзі згадували його як спокійну, відповідальну людину з добрим почуттям гумору. Він встиг створити сім’ю — залишилися дружина і син 2012 року народження.
Шлях до війська
Коли у 2014 році почалася війна на сході, Сергій не залишився осторонь. 3 вересня 2014 року його мобілізували до лав Збройних Сил України. Служив у 13-му окремому мотопіхотному батальйоні (в/ч «Чернігів-1»), який згодом увійшов до складу 58-ї окремої мотопіхотної бригади.
Спочатку виконував обов’язки розвідника-кулеметника, згодом став командиром відділення. Останні місяці служби проходив уже за контрактом. Позивний «Якудза» закріпився за ним серед побратимів — можливо, через рішучість характеру або зовнішність.
Батальйон тримав позиції в районі Авдіївки — одного з найгарячіших напрямків того періоду. Саме тут Сергій і зустрів свій останній бій.
Загибель під Авдіївкою
16 червня 2016 року близько 7:20 ранку під час ведення розвідки на спостережному посту на східній околиці Авдіївки Сергій Кошмал дістав смертельне поранення від снайперського пострілу в голову. Йому було 27 років.
Побратими згадували, що він завжди був на передньому краї, не ховався за чужими спинами і дбав про своїх бійців. Смерть розвідника стала важкою втратою для підрозділу.
18 червня 2016 року Сергія поховали в рідному селі Халимонове. У Бахмацькому районі оголосили день жалоби.
Нагороди та увічнення пам’яті
Указом Президента України від 11 серпня 2016 року № 330/2016 молодшого сержанта Сергія Кошмала посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня. У документі зазначено: «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».
Пам’ять про Героя увічнено в кількох місцях. У вересні 2016 року в Бахмачі на вулиці Урожайній відкрили меморіальну дошку на будинку, де він жив у шкільні роки. Тоді ж одну з вулиць міста назвали вулицею Сергія Кошмала. 13 жовтня 2016 року меморіальну дошку встановили на фасаді Бахмацької ЗОШ № 5. Пізніше йому присвоїли звання почесного громадянина Сокальської міської територіальної громади (посмертно).
Портрет Сергія Кошмала розміщений на «Стіні пам’яті полеглих за Україну» в Києві.
Цікаві факти
Сергій поєднував у собі, здавалося б, різні світи — грав на фортепіано і робив татуювання. У війську здобув повагу як надійний розвідник. Його позивний «Якудза» став частиною легенди підрозділу. Навіть через роки після загибелі в рідному районі продовжують згадувати його ім’я під час заходів до Дня Героїв і Дня захисників.
Що залишилося після нього
Сергій Кошмал пішов із життя молодим, але встиг зробити головне — стати на захист дому, коли країна цього потребувала. Його син виріс без батька, дружина — без чоловіка. Проте ім’я розвідника з Халимонового продовжує жити в назвах вулиць, на меморіальних дошках і в спогадах тих, хто воював поруч.
Історії таких людей, як Сергій Кошмал, формують сучасну українську пам’ять про війну. Це не абстрактні цифри втрат, а конкретні долі, обірвані на шляху до свободи. Поки ми пам’ятаємо імена — вони залишаються з нами.
