Оксана Соколова — одна з тих постатей українського телебачення, чиє ім’я міцно асоціюється з аналітикою, розслідуваннями та стабільністю ефіру навіть у найважчі часи. Народившись у Черкасах 13 травня 1971 року, вона пройшла шлях від молодшого редактора обласної студії до керівниці редакції публіцистичних програм компанії Starlight Новини та авторки тижневика «Факти тижня» на ICTV.
Заслужена журналістка України, багаторазова лауреатка «Телетріумфу», вона створила формат, який понад двадцять років збирає мільйони глядачів. Її робота охоплює політику, війну, суспільні трансформації й людські історії, а стиль поєднує точність фактів із живим, майже розмовним тоном.
Сьогодні, у 2026 році, програма відзначає двадцятиріччя, а сама Оксана Соколова продовжує формувати інформаційний порядок денний, адаптуючись до цифрових платформ і зберігаючи довіру аудиторії.
Дитинство в Черкасах і перші кроки до мікрофона
Черкаси 1970-х зустріли майбутню журналістку звуками фортепіано. Мати, Лілія Олексіївна, була піаністкою і вчителькою музики, батько Микола Федорович — математиком і конструктором місцевого машинобудівного заводу. Дівчинка закінчила музичну школу по класу фортепіано, але клавіші так і не стали її головною пристрастю. Точні науки вабили сильніше: вона отримала атестат заочної фізико-математичної школи при Московському державному університеті й золоту медаль середньої школи.
Батьки розлучилися, коли Оксані було шість. Виховання лягло переважно на матір і бабусю — фронтову медсестру, яка таємно хрестила онуку вдома, попри партійну роботу. Ці історії про стійкість і тихий опір системі пізніше відгукнулися в її журналістській позиції. Школяркою Соколова вже писала для газети «Молодь Черкащини» і виступала на обласному радіо. Мікрофон здавався природнішим продовженням розмов, ніж рояль.
Університетські роки в Києві припали на розпад Союзу, Революцію на граніті й проголошення незалежності. Оксана закінчила факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка з червоним дипломом у 1993 році. Дипломна робота була присвячена стилістиці Леоніда Парфьонова — майстра динамічного, образного викладу, чий підхід став її професійним орієнтиром на десятиліття.
Від регіонального ефіру до національної сцени ICTV
Після вишу Соколова повернулася до Черкас. На студії «Рось» вона вела місцеві новини, прямі ефіри й авторські проєкти. У 23 роки стала наймолодшою власною кореспонденткою УТ-1 у регіоні. Паралельно співпрацювала з «Вуличним телебаченням» і навіть очолювала його представництво. Пропозиції з Києва надходили, але спочатку вона відмовлялася: у рідному місті вже був кабінет, програма, квартира й вплив.
Переїзд стався у 2000 році. На ICTV Оксана почала репортеркою, швидко виросла до парламентської кореспондентки «Фактів». Наприкінці 2001-го вже відкривала ранкове інформаційне мовлення каналу. Чотири роки потому, у 2004-му, коротко залишила телебачення, ставши прес-секретаркою Генерального прокурора Геннадія Васильєва. Після його відставки повернулася на ICTV — тепер уже як ведуча вечірніх новин і шеф-редакторка «Свободи слова» з Савіком Шустером.
Цей період дав їй досвід і кризового менеджменту, і роботи з політичною елітою. Проте журналістика залишалася головним пріоритетом. У 2006 році керівництво каналу запропонувало створити власний підсумковий проєкт. 12 лютого вийшов перший ефір «Фактів тижня з Оксаною Соколовою».
Народження «Фактів тижня» — програма, що стала пульсом країни
Спочатку хронометраж становив лише 21 хвилину, команда — шість осіб. За роки програма виросла до двох-трьох годин, а аудиторія на піку сягала шести мільйонів глядачів щонеділі. Формат поєднував жорстку аналітику, розслідування, інтерв’ю та людські історії. Стиль Парфьонова відчувався в динамічному монтажі, точних метафорах і відсутності зайвої патетики.
У 2016-му Соколова тимчасово відійшла від ведення, залишаючись продюсеркою. З 2017 по 2019 рік виходила «100 хвилин з Оксаною Соколовою», а з січня 2020-го — оновлені «Факти тижня. 100 хвилин». Співведучим став Сергій Кудімов. Станом на лютий 2026 року програма відзначила 20-річчя і випустила близько 900 випусків. Власний YouTube-канал, запущений у 2022-му, зібрав понад 650 тисяч підписників.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли редакція «Фактів тижня» у перші місяці повномасштабного вторгнення працювала з підвального бомбосховища — стіл, камера і цегляні стіни. Глядачі сиділи в таких самих укриттях, і ця спільність підсилювала довіру.
Продюсерський талант: розслідування, що змінювали правила гри
З 2007 року Оксана Соколова очолила редакцію публіцистичних проєктів. Під її керівництвом вийшли «Максимум в Україні» (2007–2013) — гострі розслідування корупції, «Козирне життя» (2008–2014) — портрети еліт, «Четверта вежа» (2013–2014), «Інсайдер» (2013–2016) і «Теорія змови» (з 2019-го). Кожен проєкт вимагав окремого підходу: від прихованих камер до глибокої аналітики документів.
Вона продюсувала понад десяток оригінальних форматів. Це не просто телевізійні продукти — це спроби змусити глядача замислитися над системними проблемами. У 2017–2018 роках Соколова була менторкою проєкту «Я зможу!», спрямованого на економічну незалежність жінок. Майстер-класи з журналістської майстерності вона проводить і сьогодні.
Журналістика під час історичних потрясінь: Майдан, війна, бомбосховища
Революція Гідності, анексія Криму, війна на Донбасі — усе це проходило через ефір «Фактів тижня». Команда документувала події, допомагала шукати зниклих військових, передавала родичам відомості про загиблих. Після 2014-го Соколова отримувала погрози, пов’язані з ЛНР, і деякий час працювала під охороною.
24 лютого 2022 року редакція не зупинилася. Прямі ефіри йшли з підвалів. Пізніше з’явилися документальні фільми: «Крим. Остання цитадель» (2024) і «Немає права на двійника» (2023). У 2021 році Оксана Соколова отримала відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «За заслуги перед Збройними силами України».
Цифрова трансформація стала наступним випробуванням. Алгоритми соцмереж формують порядок денний швидше за традиційні ЗМІ, але, як зазначає сама журналістка, вони не знають, що таке національна безпека. Тому «Факти тижня» активно розвивають YouTube, зберігаючи при цьому стандарти перевірки фактів.
Особисте життя між ефірами та родинними виборами
Перший шлюб — зі однокурсником Олександром, ветераном Афганістану. Разом прожили близько тринадцяти років, народився син Всеволод. Чоловік переїхав до Бельгії, і довгі роки сім’я жила між двома країнами. Розлучення пройшло мирно; стосунки з колишнім чоловіком і його новою родиною залишилися теплими. Син виріс у Європі, вивчав право, нині живе недалеко від батька.
Другий шлюб — з істориком і політтехнологом Андрієм Демартіно. Вони були знайомі майже десять років, одружилися 2008-го. У 2021-му розійшлися. Оксана відкрито говорила, що дистанція і різні погляди зруйнували союз. Сестра Валерія Черненко — теж журналістка — залишається близькою людиною і професійною соратницею.
Материнство для Соколової завжди було пріоритетом, навіть коли кар’єра вимагала жертв. Вона свідомо відпустила сина будувати життя за кордоном, вважаючи, що материнські страхи не мають ламати майбутнє дитини.
Визнання, нагороди та місце серед впливових українок
У березні 2007 року Оксана Соколова отримала звання Заслуженої журналістки України. Національна телевізійна премія «Телетріумф» приходила неодноразово: у 2002-му — як ведучій інформаційної програми, у 2007, 2009 і 2011 роках — програмі «Факти тижня» як найкращій аналітичній, у 2011-му — особисто Соколовій як найкращій ведучій інформаційно-аналітичних програм. У 2022 році вона віддала свою статуетку 2011 року на аукціон для збору коштів на розмінування.
Журнал «Фокус» неодноразово включав її до сотні найвпливовіших українок. Станом на 2026 рік вона продовжує очолювати редакцію публіцистичних програм Starlight Новини і залишається одним із найвпізнаваніших облич українського телебачення.
| Рік | Нагорода / проєкт | Значення |
|---|---|---|
| 2007 | Заслужена журналістка України | Державне визнання внеску |
| 2007, 2009, 2011 | Телетріумф за «Факти тижня» | Найкраща аналітична програма |
| 2011 | Телетріумф особистий | Найкраща ведуча інформаційно-аналітичних програм |
| 2021 | Відзнака Головнокомандувача ЗСУ | За підтримку Збройних сил через медіа |
Дані зібрані на основі відкритих джерел Wikipedia та LIGA.net.
Поширені міфи про телеведучих і реальність роботи Оксани Соколової
- Міф: телеведучі лише читають з телесуфлера. Реальність — Соколова сама формує структуру випусків, бере участь у відборі тем і часто працює з первинними джерелами.
- Міф: успіх приходить швидко. Від перших репортажів у Черкасах до власного національного проєкту минуло понад десять років щоденної роботи.
- Міф: журналісти війни — герої без страху. Після 2014-го вона визнавала психологічне виснаження і потребу в охороні. Страх був, але робота тривала.
- Міф: особисте життя зірок завжди ідеальне. Два розлучення, виховання сина на відстані, балансування між сім’єю і дедлайнами — частина її відкритої історії.
Ці міфи зручні для глядачів, але рідко відповідають щоденній реальності редакцій.
Чек-лист для тих, хто мріє про кар’єру в журналістиці
- Перевіряйте факти з кількох незалежних джерел — навіть якщо тема «гаряча».
- Вчіться писати коротко і точно. Довгі речення легко втрачають увагу.
- Не бійтеся починати з регіону. Багато національних зірок виросли саме там.
- Опановуйте нові платформи. YouTube і соцмережі вже не додаток, а повноцінний канал.
- Зберігайте етичні межі. Тиск і погрози — частина професії, але компроміси з правдою руйнують довіру.
- Будуйте команду. Один талант рідко створює довготривалий проєкт.
За моїм досвідом спостереження за роботою таких редакцій, саме системність і готовність до змін відрізняють тих, хто тримається в ефірі десятиліттями.
Питання, які найчастіше задають про Оксану Соколову
Скільки років Оксані Соколовій?
Народилася 13 травня 1971 року, у 2026-му їй виповнилося 55.
Чи є в неї діти?
Так, син Всеволод від першого шлюбу. Живе в Європі.
Чому «Факти тижня» так довго тримаються в ефірі?
Постійне оновлення формату, сильна команда і довіра глядачів, напрацьована роками.
Чи працювала вона під час війни з бомбосховищ?
Так, у перші місяці повномасштабного вторгнення частина ефірів виходила саме звідти.
Які проєкти вона продюсувала крім «Фактів тижня»?
«Максимум в Україні», «Козирне життя», «Інсайдер», «Теорія змови» та інші.
Оксана Соколова залишається прикладом того, як журналістика може бути і професією, і служінням. Її шлях — від черкаських студій до національного ефіру — показує, що стійкість, точність і готовність змінюватися важливіші за будь-які тимчасові рейтинги. У світі, де інформаційний шум щодня зростає, такі голоси стають особливо потрібними.
