Група шахедів — це не фіксована цифра з військового статуту, а живе тактичне поняття, яке щодня лунає в зведеннях Повітряних сил і в повідомленнях про повітряну тривогу. У 2026 році під ним найчастіше розуміють від 20 до 40 ударних безпілотників типу Shahed-136 (Герань-2), що рухаються одним напрямком або були запущені майже одночасно з одного району. Малі розвідувальні чи відволікаючі формації можуть налічувати лише 5–10 апаратів, а потужні ударні хвилі — 50 і більше. Один нічний наліт легко розбивається на кілька таких груп, які заходять з Брянська, Курська, Криму чи з моря, створюючи відчуття, що небо просто кишить цими «літаючими мопедами».
Саме ця відсутність жорсткої норми і робить питання «група шахедів це скільки» таким болючим і важливим. Коли в застосунку з’являється попередження про рух групи, людина в укритті не знає, чи це п’ять апаратів, що перевіряють ППО, чи сорок, що вже націлені на енергетичний вузол. Російські оператори свідомо грають на цій невизначеності: вони дроблять масовані пуски на окремі потоки, змішують бойові машини з дешевими декоями «Гербера» і змушують українську оборону розпорошувати сили.
Що саме означає «група» у зведеннях Повітряних сил
У оперативній лексиці Повітряних сил «група БпЛА» — це кілька безпілотників, які летять спільним маршрутом або стартували з одного району з мінімальною різницею в часі. Офіційних критеріїв, які б чітко визначали мінімум чи максимум, немає. Аналітики і військові експерти спираються на практичні спостереження: якщо радари фіксують компактну формацію на одному азимуті, її називають групою. Коли ж дрони розкидані по широкому фронту і заходять з різних напрямків, у зведеннях з’являються формулювання «кілька груп» або «масований пуск».
Ця гнучкість — частина тактики. Росіяни навчилися запускати апарати хвилями з інтервалом 15–40 хвилин, щоб розтягнути роботу мобільних вогневих груп і систем РЕБ. Перша хвиля часто складається переважно з декоїв, які змушують радари «засвітитися» і витратити ракети. Справжні ударні шахеди йдуть слідом, коли оборона вже частково виснажена. У 2026 році такі комбіновані атаки стали нормою, і одна «група» може містити як бойові, так і імітаційні апарати в різних пропорціях.
Типові розміри груп: від малих розвідників до роїв-насичувачів
Практичний досвід останніх років дозволяє виділити три основні категорії, хоча межі між ними завжди розмиті. Мала група працює як щуп: вона перевіряє роботу ППО, малює маршрути і створює психологічний тиск на прикордонні райони. Середня — це вже основний бойовий інструмент, який намагається прорватися до енергетики, складів чи портів. Велика група або «рій» призначена для повного насичення повітряного простору, коли навіть найкраща система ППО не встигає відпрацювати всі цілі.
Ось як виглядає умовний розподіл, складений на основі відкритих зведень і аналітики атак 2025–2026 років:
| Тип групи | Кількість дронів | Основна роль | Типові приклади застосування |
|---|---|---|---|
| Мала | 5–10 (іноді 2–5) | Розвідка, відволікання, перевірка ППО | Нічні «проколи» прикордонних областей, імітація великих атак |
| Середня | 20–40 | Основний удар по інфраструктурі | Найпоширеніший формат атак на Київ, Одесу, Харків, Дніпро |
| Велика / рій | 50–80 і більше | Насичення ППО, прорив у конкретному напрямку | Комбіновані масовані нальоти з декоями і реактивними модифікаціями |
Дані узагальнені з відкритих зведень Повітряних сил та аналітичних оглядів. У реальних атаках 2026 року середня група 20–40 апаратів стала своєрідним «золотим стандартом» для нічних ударів. Коли загальна кількість запущених дронів перевищує 100–150, їх майже завжди дроблять на кілька таких середніх формацій, щоб ускладнити перехоплення.
Як змінювався розмір груп від 2022 до 2026 року
На початку застосування шахедів у вересні–жовтні 2022 року групи були крихітними. Часто запускали по 3–7 апаратів, інколи навіть парами. Це були пробні пуски: ворог тестував маршрути, вивчав реакцію української ППО і набивав руку операторам. У 2023 році, коли почалися масовані удари по енергетиці, середній розмір зріс до 5–15, а загальні нічні атаки сягали 50–70 машин.
Справжній стрибок стався у 2024–2025 роках, коли на повну потужність запрацювала російська виробнича база в особливій економічній зоні Алабуга. Виробництво Герань-2 і декоїв різко пішло вгору, і середній розмір групи стабілізувався на рівні 20–40. У 2025 році місячні запуски регулярно перевищували 5 тисяч, а в окремі дні фіксували понад 700–800 апаратів за добу. У 2026-му тенденція збереглася: травень став рекордним із понад 8 тисячами запущених шахедів і декоїв, а середньодобовий темп у пікові періоди перевищував 260 машин.
Ця еволюція тісно пов’язана з виробничими можливостями. Коли завод у Алабузі зміг видавати сотні апаратів на добу (разом із декоями), російське командування перестало економити. Групи стали більшими, частішими і хитрішими. Водночас з’явилися реактивні модифікації, які летять значно швидше за класичні поршневі «мопеди» і вимагають уже інших засобів перехоплення.
Як саме формуються і запускаються ці групи
Запуск відбувається з мобільних платформ — вантажівок із контейнерами, які можна швидко переміщувати. Основні райони старту — Брянська, Курська, Воронезька області, Приморсько-Ахтарськ, окупований Крим і акваторія Чорного моря. Оператори заздалегідь програмують маршрути з точками повороту, висотами і часом прибуття. Деякі групи йдуть низько, майже над землею, щоб сховатися від радарів, інші піднімаються вище, щоб обійти мобільні вогневі групи.
Координація досягається не стільки «роєм» у класичному розумінні, скільки точним таймінгом. Дрони не спілкуються між собою в реальному часі, як сучасні автономні рої, але їхні маршрути розраховані так, щоб вони з’являлися над ціллю майже одночасно або з короткими інтервалами. У 2026 році все частіше фіксують елементи ручного керування на фінальному етапі: оператор може коригувати курс через радіоканал, особливо коли дрон уже близький до кордону і може використовувати mesh-мережі.
Декої «Гербера» і подібні імітатори відіграють ключову роль. Вони дешевші, легші і на радарах майже не відрізняються від бойових шахедів. У деяких атаках частка декоїв сягає 40–50 відсотків. Їх запускають першими, щоб «наситити» повітряний простір і змусити ППО витратити ракети та увагу. Справжні ударні апарати йдуть слідом, коли оборона вже частково виснажена.
Цікаві факти про групи шахедів
Один шахед класичної модифікації коштує Росії зараз приблизно 50–70 тисяч доларів — значно менше, ніж у 2022 році, коли ціна сягала 200–300 тисяч. Це дозволяє запускати їх сотнями. У травні 2026-го зафіксували рекордні 8150 апаратів за місяць. Деякі групи спеціально формують так, щоб частина дронів кружляла в районі рубежу 10–20 км від цілі, чекаючи на другу хвилю. Реактивні модифікації розганяються до 400–500 км/год і вже не звучать як класичний «мопед» — їх гул більш низький і різкий. В окремі ночі 2026 року з різних напрямків одночасно заходили 4–6 груп, створюючи відчуття, що атака йде звідусіль.
Чому розмір групи критично важливий для оборони і для цивільних
Для системи ППО різниця між групою з 8 і групою з 35 апаратів — це різниця між контрольованою ситуацією і ризиком прориву. Мобільні вогневі групи з великокаліберними кулеметами і тепловізорами ефективні проти поодиноких або малих формацій. Коли ж на одній ділянці з’являється 20–30 дронів одночасно, частина з них неминуче проходить далі. Саме тому українські сили активно розвивають дрони-перехоплювачі, які вже закривають значну частку цілей, особливо в умовах гарної погоди.
Для звичайної людини знання про розмір групи змінює сприйняття тривоги. Повідомлення «рухається група шахедів» більше не звучить як абстрактна загроза. Людина розуміє, що це може бути і п’ять апаратів, які вже майже на підльоті, і сорок, які розтягнуться на кілька годин. Це впливає на рішення — чи йти в укриття одразу, чи почекати уточнення, чи перевірити, чи заряджений павербанк і чи є вода.
Російська тактика постійно еволюціонує. У середині 2026-го аналітики помітили зсув від чисто масованих нічних атак до більш вибіркових ударів із елементами ручного керування і використанням реактивних модифікацій. Бензинові шахеди все ще масово застосовують по прикордонних районах, де можна використовувати радіокерування, а для глибокого тилу все частіше обирають швидші реактивні апарати. Групи стають не просто більшими — вони стають розумнішими і підступнішими.
Виробничі потужності в Алабузі продовжують зростати, і запаси дозволяють підтримувати високий темп атак місяцями. Українська сторона відповідає мережею батальйонів протиповітряного прикриття в кожному регіоні, ешелонованою системою перехоплення і постійним удосконаленням РЕБ. Кожна нова група шахедів — це черговий тест цієї системи. І саме тому розуміння, скільки апаратів може бути в одній такій групі, залишається одним із найпрактичніших знань для всіх, хто живе під постійною загрозою нічних нальотів.
