Армія Пакистану стоїть як одна з найчисленніших і найбільш досвідчених сухопутних сил у Південній Азії, формуючи хребет збройних сил країни з моменту її народження у 1947 році. Сьогодні вона налічує приблизно 560–660 тисяч активних військовослужбовців залежно від джерела підрахунків, підтримується сотнями тисяч резервістів і воєнізованих формувань, а за оцінками Global Firepower на 2026 рік посідає 14-те місце у світовому рейтингу військової могутності з індексом 0.2626. Її головне завдання — захист територіальної цілісності, стримування зовнішніх загроз і підтримка внутрішньої стабільності, але за десятиліття вона перетворилася на інституцію, яка глибоко впливає на політику, економіку та суспільне життя Пакистану.
Від хаотичного поділу Британської Індії до сучасних операцій проти тероризму та напружених відносин із Індією армія пройшла шлях від невеликого формування з британськими офіцерами на чолі до професійної сили з власними танками, ракетами й ядерним компонентом. Її девіз «Iman, Taqwa, Jihad fi Sabilillah» — віра, благочестя, боротьба на шляху Аллаха — не просто слова на емблемі, а ідеологічний стрижень, який формує дисципліну, мотивацію та світогляд солдатів. Саме ця суміш релігійної відданості, бойового досвіду й стратегічної адаптації робить пакистанську армію унікальним явищем у сучасному світі.
Народження армії: від поділу 1947 року до перших випробувань
Коли 14 серпня 1947 року на карті з’явився Пакистан, нова держава отримала приблизно третину колишньої Британської Індійської армії — близько 150 тисяч чоловік, кілька бронетанкових полків і значну частину офіцерського корпусу, який ще довго залишався британським. Командування спочатку очолювали генерали Френк Мессерві та Дуглас Грейсі, а перші місяці існування армії збіглися з кривавим хаосом переселення мільйонів людей і початком війни за Кашмір. Уже тоді виявилася головна особливість цієї сили: вона народжувалася не в мирний час, а в полум’ї конфлікту, і це наклало відбиток на всю її подальшу історію.
Перша індо-пакистанська війна 1947–1948 років закінчилася лінією припинення вогню, яка й досі розділяє Кашмір. Армія тоді тільки вчилася діяти самостійно, а британські офіцери іноді відмовлялися виконувати накази, що підривало довіру до командування. У 1950-х роках почалася активна американізація: Пакистан отримав танки M47 і M48 Patton, артилерію та підготовку офіцерів у США. Саме тоді формувалися перші повноцінні дивізії, а армія поступово ставала інструментом не лише зовнішньої оборони, а й внутрішньої політики. Військовий переворот генерала Айюба Хана у 1958 році відкрив еру прямого втручання військових у державне управління — еру, яка повторювалася ще кілька разів протягом наступних десятиліть.
Війни 1965 і 1971 років стали справжнім горнилом. У 1965-му пакистанські танкові частини прорвалися до індійської території, але війна завершилася Ташкентською декларацією без вирішальної перемоги. А в 1971 році катастрофа на сході призвела до капітуляції близько 93 тисяч військовослужбовців і народження Бангладеш. Ця поразка змусила армію переосмислити себе: з’явилися нові корпуси, почалася глибока співпраця з Китаєм, а ядерна програма отримала потужний поштовх. Відтоді пакистанська армія більше ніколи не дозволяла собі втратити стратегічну ініціативу так само болісно.
Сучасна організаційна структура: дев’ять корпусів і стратегічні командування
Сьогодні оперативна структура армії Пакистану побудована навколо дев’яти корпусів, кожен з яких відповідає за свій географічний сектор — від льодовиків Сіачену на півночі до пустель Белуджистану на півдні. Генеральний штаб розташований у Равалпінді, а командує силами начальник штабу армії у званні фельдмаршала. З травня 2025 року цю посаду обіймає фельдмаршал Сайєд Асім Мунір, який одночасно став першим начальником сил оборони країни після підвищення, що відбулося після чергового напруженого протистояння з Індією.
Кожен корпус включає кілька дивізій — піхотних, механізованих або бронетанкових — а також окремі бригади артилерії, інженерів і зв’язку. Ось як виглядає розподіл основних формувань станом на останні доступні дані:
| Корпус | Штаб | Основні дивізії та роль |
|---|---|---|
| I Корпус | Мангла | 6-та бронетанкова, 17-та і 37-ма піхотні — ударний кулак на кашмірському напрямку |
| II Корпус | Мултан | 1-ша бронетанкова, 40-ва піхотна — центральний сектор Пенджабу |
| IV Корпус | Лахор | 10-та і 11-та піхотні — прикриття Лахора та східного кордону |
| V Корпус | Карачі | 16-та, 18-та піхотні, 25-та механізована — південь і узбережжя |
| X Корпус | Равалпінді | Кілька гірських і піхотних дивізій — контроль Північних територій |
| XI Корпус | Пешавар | 7-ма і 9-та піхотні — операції на афганському кордоні |
| XII Корпус | Кветта | 33-тя, 41-ша піхотні, 44-та легка — Белуджистан і захід |
| XXX Корпус | Гуджранвала | 8-ма і 15-та піхотні — сіалкотський напрямок |
| XXXI Корпус | Бахавалпур | 14-та, 26-та механізована, 35-та піхотна — південний Пенджаб |
Окрім звичайних корпусів існують спеціалізовані формування корпусного рівня: Командування протиповітряної оборони, Армійське авіаційне командування та Армійське стратегічне командування сил, яке відповідає за наземний компонент ядерного стримування. У 2025 році з’явилося ще одне — Командування ракетних сил, покликане розділити звичайні та ядерні ракетні завдання, щоб зменшити ризик ненавмисної ескалації.
Озброєння та техніка: китайсько-пакистанський симбіоз
Парк бойової техніки армії Пакистану виглядає як своєрідний музей живої історії, де сусідять радянські, китайські, американські та власні зразки. За даними, що базуються на Military Balance, загальна кількість танків сягає приблизно 2500–2677 одиниць. Найсучасніші — це Al-Khalid і Al-Khalid I (близько 410 машин), створені спільно з Китаєм і з використанням українських двигунів, а також китайські VT-4. Поруч із ними служать модернізовані Type-85, Al-Zarrar на базі Type-59 і залишки Т-80УД, придбаних у 1990-х.
Бронетранспортери та бойові машини піхоти — переважно американські M113 у кількості понад дві тисячі, італійські VCC, а також власні розробки. Артилерія вражає масштабом: понад 4600 систем, з яких значна частина — міномети, самохідні M109 різних модифікацій і китайські реактивні системи. Окрему увагу приділяють ракетним військам. Армійське стратегічне командування контролює балістичні ракети Ghauri, Shaheen, Ghaznavi, Nasr і крилаті Babur, які формують основу наземного ядерного стримування.
Спеціальні сили — Special Services Group — залишаються елітою. Близько двох тисяч бійців проходять жорстку підготовку в гірських і пустельних умовах, беруть участь у контртерористичних операціях і миротворчих місіях. Армійська авіація має ударні гелікоптери AH-1 Cobra, китайські Z-10, транспортні Mi-17 і власні навчально-бойові літаки Mushshak.
Цікаві факти про армію Пакистану
Пакистанська армія є одним із найбільших контингентів миротворців ООН в історії — її солдати служили в Сомалі, Боснії, Конго, Ліберії та десятках інших місій, іноді втрачаючи людей, але здобуваючи репутацію дисциплінованої сили. Вона володіє власними великими бізнес-конгломератами — Fauji Foundation і Defence Housing Authority, які управляють заводами, банками, житловими комплексами й навіть сільськогосподарськими підприємствами, генеруючи мільярди доларів. Девіз армії прямо цитує ісламські поняття, і офіцери відкрито кажуть, що релігія є невід’ємною частиною підготовки. У 2025 році після чергового загострення з Індією начальник штабу вперше в історії незалежного Пакистану отримав звання фельдмаршала. А ще армія має власну систему освіти від військових коледжів до Національного університету оборони, де готують не лише командирів, а й аналітиків і дипломатів у погонах.
Ядерний компонент і стратегічне стримування
Армія Пакистану відіграє ключову роль у ядерній тріаді країни. Армійське стратегічне командування сил, створене на початку 2000-х, відповідає за наземні балістичні та крилаті ракети з ядерними боєзарядами. Рішення про застосування ухвалює Національний командний орган, але саме армія забезпечує зберігання, охорону, навчання розрахунків і розгортання пускових установок. Доктрина «мінімального достовірного стримування» передбачає можливість відповіді навіть після першого удару, тому велика увага приділяється мобільності та живучості систем.
Останніми роками з’явилася тенденція розділяти звичайні ракетні сили та ядерні, щоб уникнути небезпечної двозначності під час конфлікту. Нове Командування ракетних сил, створене у 2025 році, якраз і покликане виконувати цю функцію. Такий крок відображає прагнення знизити ризик неконтрольованої ескалації з Індією, де обидві сторони мають ядерну зброю і регулярно проводять ракетні випробування.
Внутрішня роль і політичний вплив
Мало яка армія у світі має такий глибокий вплив на внутрішнє життя країни, як пакистанська. Вона неодноразово брала владу безпосередньо — у 1958, 1969, 1977 і 1999 роках — і навіть коли формально поверталася в казарми, залишала за собою право «опікуватися» національною безпекою. Сьогодні армія контролює значну частину розвідки через ISI, бере участь у боротьбі з тероризмом у Вазиристані та Белуджистані, будує дороги, допомагає під час повеней і землетрусів і навіть впливає на економічну політику через свої комерційні структури.
Операції проти терористичних угруповань — Zarb-e-Azb, Radd-ul-Fasaad та інші — коштували тисяч життів солдатів, але суттєво послабили бойовиків на західному кордоні. Водночас армія залишається критиком цивільних урядів, коли вважає, що ті загрожують стабільності. Цей баланс між захисником і арбітром робить її одночасно найпотужнішим і найбільш суперечливим інститутом Пакистану.
Модернізація та партнерства у XXI столітті
Після американських санкцій і ембарго Пакистан зробив ставку на Китай. Спільне виробництво танків Al-Khalid, закупівлі VT-4, співпраця в ракетній сфері та будівництво інфраструктури в рамках Китайсько-пакистанського економічного коридору зміцнили цей альянс. Одночасно армія розвиває власну промисловість — Heavy Industries Taxila, Pakistan Ordnance Factories, Pakistan Aeronautical Complex. Дрони, системи радіоелектронної боротьби, кіберкомандування (створене у 2022 році) і акцент на мережево-центричні операції показують, що пакистанські генерали уважно стежать за світовими трендами.
Підготовка офіцерів залишається високою. Командно-штабний коледж у Кветті — один із найстаріших у регіоні, а багато офіцерів проходять навчання в Китаї, Туреччині, Великобританії та інших країнах. Регулярні навчання Azm-e-Nau і спільні маневри з союзниками підтримують боєздатність на високому рівні.
Армія Пакистану сьогодні — це не просто військова машина. Це складний організм, у якому переплелися релігійна ідеологія, бойовий досвід кількох поколінь, ядерне стримування, економічні інтереси та політична вага. Вона захищає країну від зовнішніх загроз і водночас формує її внутрішній ландшафт сильніше, ніж будь-яка політична партія. У світі, де напруженість між ядерними державами Південної Азії не зникає, розуміння цієї армії стає ключем до розуміння всього регіону.
