Санітарна зона — це спеціальна буферна територія, яка відокремлює потенційно небезпечні об’єкти від житлових будинків, шкіл, лікарень і місць відпочинку. В Україні найчастіше під цим поняттям мають на увазі санітарно-захисну зону (СЗЗ) навколо підприємств, складів, АЗС чи інших джерел шкідливого впливу. Її головне завдання — зменшити вплив викидів, шуму, запахів, вібрації чи випромінювання на здоров’я людей.
Згідно зі статтею 114 Земельного кодексу України, санітарно-захисні зони створюють саме для того, щоб відокремити об’єкти, які виділяють шкідливі речовини або створюють підвищений рівень небезпечних факторів, від територій, де постійно перебувають люди. У межах такої зони заборонено будувати житло, дитячі садки, школи, лікарні та інші об’єкти соціальної інфраструктури.
Санітарно-захисна зона підприємства
Санітарно-захисна зона — це ділянка землі навколо джерела шкідливого впливу. Її розмір залежить від класу небезпеки об’єкта і встановлюється проєктною документацією відповідно до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів (ДСП 173-96). У січні 2026 року МОЗ України внесло важливі зміни до цих правил наказом № 40, уточнивши підходи до визначення меж і можливість коригування розмірів.
Підприємства, виробництва та інші об’єкти, які забруднюють повітря хімічними, фізичними чи біологічними факторами, мають бути відокремлені від житлової забудови саме такими зонами. Якщо створити повністю безвідходну технологію неможливо — СЗЗ стає обов’язковою.
Нормативні розміри залежать від класу небезпеки:
- I клас — 1000 метрів (у окремих випадках до 1500–2000 м)
- II клас — 500 метрів
- III клас — 300 метрів
- IV клас — 100 метрів
- V клас — 50 метрів
Зону встановлюють від джерела шкідливого впливу (труби, вентиляційні шахти, відкриті склади, виробничі будівлі) до межі житлової забудови та прирівняних до неї об’єктів — закладів освіти, охорони здоров’я, парків, скверів, місць відпочинку.
Що заборонено в санітарно-захисній зоні
У межах СЗЗ не можна розміщувати об’єкти, пов’язані з постійним перебуванням людей. До переліку заборон входять житлові будинки, гуртожитки, дитячі заклади, школи, лікувальні установи, спортивні споруди, садівницькі товариства. Територія зони не розглядається як резерв для розширення підприємства чи нової житлової забудови.
На зовнішній межі зони, зверненій до житла, концентрації забруднюючих речовин і рівні небезпечних факторів не повинні перевищувати державні медико-санітарні нормативи. Для курортно-рекреаційних зон вимоги ще жорсткіші — не більше 0,8 від нормативу.
Цікаві факти про санітарні зони
Розмір зони можна змінювати — збільшувати не більше ніж у три рази або зменшувати — на підставі результатів державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Для цього потрібне техніко-економічне та гігієнічне обґрунтування. Якщо підприємство впроваджує сучасні технології очищення і реальні вимірювання показують безпечний рівень впливу, зону іноді скорочують. І навпаки — при підвищеному ризику її розширюють. Зона не є «мертвою землею»: її часто озеленюють, щоб рослини додатково фільтрували повітря.
Зони санітарної охорони водних джерел
Окремий вид санітарних зон — зони санітарної охорони (ЗСО) джерел питного водопостачання. Їх створюють навколо свердловин, водозаборів, водоочисних споруд і водоводів, щоб захистити воду від забруднення.
ЗСО поділяють на три пояси:
- Перший пояс (суворого режиму) — безпосередньо навколо водозабору. Для підземних вод зазвичай не менше 30–50 метрів, для поверхневих — від 100 метрів. Тут заборонено майже все: перебування сторонніх, будівництво, застосування добрив і пестицидів.
- Другий пояс — захист від мікробного забруднення.
- Третій пояс — захист від хімічного забруднення.
Правовий режим цих зон регулюється Водним кодексом України та постановою Кабінету Міністрів про правовий режим зон санітарної охорони водних об’єктів.
Як встановлюють і змінюють санітарно-захисну зону
Розмір СЗЗ визначають на стадії проєктування підприємства. Якщо об’єкт уже працює, зону можна скоригувати за результатами інструментальних вимірювань і експертизи. Зміни затверджує Держпродспоживслужба на підставі висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи.
Важливо розуміти: навіть якщо підприємство тимчасово зменшило обсяги виробництва, це не є підставою автоматично скорочувати зону. Потрібні реальні дані про рівні впливу.
| Клас небезпеки | Нормативний розмір СЗЗ | Приклади об’єктів |
|---|---|---|
| I | 1000 м і більше | Хімічні виробництва, великі ТЕС |
| II | 500 м | Металургія, великі тваринницькі комплекси |
| III | 300 м | Цементні заводи, котельні |
| IV | 100 м | АЗС, невеликі харчові виробництва |
| V | 50 м | Малі склади, автосервіси |
Дані відповідають Державним санітарним правилам планування та забудови населених пунктів з урахуванням змін 2026 року та положенням Земельного кодексу України.
Санітарна зона — це не формальність на папері, а реальний інструмент захисту здоров’я. Вона створює необхідну відстань між джерелом небезпеки і місцем, де живуть, вчаться чи відпочивають люди. Розуміння правил встановлення і режиму таких зон допомагає і громадянам відстоювати свої права, і бізнесу планувати діяльність без конфліктів із законодавством і сусідами.
