КОНЦЕПЦІЯ

дальшого проведення пенсійної реформи в Україні

 

Загальна частина

 

Якість життя населення значною мірою залежить від гідного пенсійного забезпечення людей похилого віку та впевненості у завтрашньому дні осіб, які працюють.

Саме пенсійне забезпечення є основною складовою частиною системи соціального захисту населення.

Напрями реформування пенсійної системи в Україні закріплені у прийнятих Верховною Радою України у 2003 році законах України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”. Згідно із затвердженою моделлю системи пенсійного забезпечення передбачається створити 3-рівневу пенсійну систему: солідарну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (І – рівень); накопичувальну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (ІІ – рівень); систему недержавного пенсійного забезпечення (ІІІ – рівень). З 2004 року впроваджено солідарну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та систему недержавного пенсійного забезпечення.

Зазначена модель відповідає широко розповсюдженій у світі багаторівневій моделі пенсійної системи. Разом з тим необхідно здійснити ряд додаткових заходів, що дало б можливість застрахованим громадянам після виходу на пенсію мати гарантований рівень доходів, який забезпечував би достатній рівень життя, та врахування результатів трудової діяльності кожного працівника при визначенні розміру пенсії.

Аналіз існуючої пенсійної системи та проблеми, які потребують розв’язання

У 1991 році країна розпочала перехід до розбудови пенсійної системи, заснованої на страхових засадах. На базі Пенсійного фонду України було створено систему збору і розподілу страхових внесків роботодавців та громадян на пенсійні виплати. Це стало початком переходу до традиційних в країнах з розвинутою ринковою економікою принципів організації пенсійного забезпечення.

Під час реформи здійснено низку важливих для дальшого розвитку пенсійної системи перетворень.

У солідарній системі

- забезпечено призначення пенсій на підставі даних системи персоніфікованого обліку;

- запроваджено розмежування джерел фінансування пенсій за різними пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду України та державним бюджетом;

- дещо зменшено обсяг пільг зі сплати страхових внесків, зокрема з травня 2009 року здійснені заходи щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України фізичними особами – підприємцями та членами їх сімей, які приймають участь у впровадженні такими суб’єктами підприємницької діяльності та не перебувають з ними в трудових відносинах, на рівні не меншому мінімального розміру страхового внеску на кожну особу;

- законодавчо розмежовано системи справляння податків та справляння страхових внесків;

-   передано до Пенсійного фонду України функції з призначення і виплати пенсій і грошового забезпечення від Міноборони, Держприкордонслужби, УДОУ, органів управління інших військових формувань, СБУ, Служби зовнішньої розвідки України, МВС, Держспецзв’язку, ДПА, Державного департаменту України з питань виконання покарань,  МНС, Мінтрансзв’язку та органів судової влади;

-   в управлінні Пенсійним фондом України беруть участь представники сторін соціального діалогу (по три представника від  профспілок та об’єднань роботодавців);

-   встановлено мінімальну пенсійну виплату на рівні не нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що дозволило виконати в повному обсязі норми статті 46 Конституції України.

Завдяки підвищенню у 2008 році вартості року страхового стажу з 1% до 1,2% з 1 січня 2008 року (а з 1 жовтня 2008 року до 1,35%) та реалізації  законодавчих змін щодо актуалізації заробітку, який враховується при призначенні (перерахунках) пенсій (виходячи з розміру середньої заробітної плати, з якої сплачувались страхові внески, за 2006 рік – 928,81 грн.) вдалось у певній мірі відновити диференціацію розмірів пенсій для 8 млн. пенсіонерів (близько 60% від їх загальної чисельності) та забезпечити виконання рекомендацій 102 Конвенції МОП “Мінімальні розміри соціального забезпечення” в частині забезпечення пенсії за наявності 30 років стажу у розмірі 40 відсотків заробітку.

Проте вплив одноразової актуалізації на базі нового показника заробітної плати дуже швидко зникне, – якщо основний розмір пенсій у подальшому не осучаснюватиметься, вже за два-три роки він знов стане нижчим за мінімальний розмір, тобто досягнута диференціація знівелюється.

Донині зберігаються диспропорції у пенсійному забезпеченні, обумовлені збереженням для окремих категорій громадян спеціальних пенсійних програм, якими встановлені відмінні, від загальних, умови пенсійного забезпечення. Зокрема, це стосується порядку визначення заробітної плати, з якої обчислюється пенсія працівникам окремих галузей економіки, та індексації розмірів їх пенсій на інфляцію та у зв’язку із зростанням заробітної плати.

Сплата страхових внесків фізичними особами суб’єктами підприємницької діяльності на особливих умовах, обумовлює звуження їх прав у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Не досягнуто остаточного розмежування джерел фінансування пенсійних виплат.

Незважаючи на заходи, які здійснюються у зв’язку з переглядом Єдиної тарифної сітки та розміру мінімальної заробітної плати, близько третини застрахованих осіб сплачує пенсійні внески із зарплати не вище мінімального її розміру. Це призводить до звуження бази нарахувань страхових внесків та викликає небажане зниження пенсійних виплат у майбутньому.

Застосування механізму підвищення розміру страхового  внеску для забезпечення виплати пенсій не є ефективним засобом для легалізації заробітної плати та збільшення надходжень страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Дієвим заходом збільшення зазначених надходжень є підвищення заробітної плати.

Фінансово-економічна криза обумовила додаткові труднощі щодо стабільної роботи Пенсійного фонду України.

Крім того, основною довгостроковою тенденцією демографічної ситуації в Україні, як і в більшості країн світу, є старіння населення, що виявляється у збільшенні частки осіб похилого віку та зміні співвідношень між поколіннями. За період між переписами населення 1959 і 2001 років демографічне навантаження особами пенсійного віку на населення працездатного віку збільшилося майже вдвічі (з 22,7% до 41,1%). За прогнозом Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, протягом 2010–2025 років це співвідношення досягне 50%, а до 2050 року – 76%. Вже нині пенсіонери становлять майже 30% загальної чисельності населення.

Чисельність платників внесків на пенсійне страхування становить
 15,2 млн. осіб, а чисельність пенсіонерів – 13,8 млн., тобто пересічний платник внесків фінансує 90,8% середньої пенсії, а в окремих регіонах - і більше. При цьому, частка пенсійних видатків у ВВП країни вже перевищує 15%.

З метою диверсифікації джерел отримання доходів у старості та пом’якшення в подальшому впливу демографічного фактору на фінансовий стан солідарної пенсійної системи і недопущення зменшення розмірів пенсій, Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено запровадити накопичувальну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі – обов’язкова накопичувальна пенсійна система) із фіксованими внесками.

Однією із передумов запровадження ІІ рівня є досвід роботи недержавного пенсійного забезпечення.

У системі недержавного пенсійного забезпечення від початку діяльності її учасниками стали 491,1 тис. осіб, сумарна вартість активів недержавних пенсійних фондів на 1 липня 2009 року становила 732,2 млн. гривень.

Зменшення в період фінансово-економічної кризи обсягів виробництва основних видів промислової продукції та послуг суттєво погіршили умови інвестиційної діяльності загалом, у тому числі, недержавних пенсійних фондів, що вплинуло на рівень дохідності пенсійних активів. На сьогодні більшість недержавних пенсійних фондів не забезпечують дохідність пенсійних активів вище рівня інфляції. Розмір інвестиційного доходу в більшості фондів є недостатнім для забезпечення належної диверсифікації пенсійних активів у дохідні фінансові інструменти.

Серед основних причин повільного розвитку недержавного пенсійного забезпечення слід виділити:

- низький рівень дохідності пенсійних активів;

- законодавча неврегульованість окремих питань діяльності ринку недержавного пенсійного забезпечення;

- низький рівень довіри населення до недержавного пенсійного забезпечення, банківської системи та інших фінансових установ;

- недостатня зацікавленість роботодавців у фінансуванні недержавних пенсійних програм для працівників;

- низький фінансовий рівень спроможності громадян до участі у системі недержавного пенсійного забезпечення;

- обмежений вибір фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів, внаслідок відставання розвитку ринку капіталу від потреб інституційних інвесторів;

- низький рівень роз’яснювальної роботи щодо змісту та ролі системи накопичувального пенсійного забезпечення в суспільстві та недостатність фінансування вказаних робіт.

Можна констатувати, що можливості системи недержавного пенсійного забезпечення для вирішення проблем пенсійного забезпечення населення ще не вдалось реалізувати повною мірою.

На стадії опрацювання перебуває законодавчий акт щодо здійснення пенсійного забезпечення окремої категорії працівників, зайнятих на роботах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, що дають право на призначення пенсій за віком на пільгових умовах або за вислугу років, через корпоративні та професійні пенсійні фонди. В свою чергу, впровадження обов'язкової професійної пенсійної системи передбачає додаткове навантаження на роботодавця, у тому числі й на державний бюджет, пов'язане із сплатою обов'язкових професійних пенсійних внесків на користь учасників цієї системи.

Аналіз здійснених, починаючи з 1 січня 2004 року, заходів з реформування пенсійної системи та міжнародного досвіду свідчить про необхідність коригування процесів подальшого проведення реформи з урахуванням накопиченого досвіду та соціально-економічного стану в країні. При цьому напрямами подальшого реформування пенсійної системи нині мають стати зростання бази справляння страхових внесків, поліпшення фінансового стану Пенсійного фонду України та забезпечення середньо- та довгострокової стабільності пенсійної системи, з поступовим переходом до посилення ролі накопичувальних складових пенсійної системи як фактору диверсифікації джерел доходів, забезпечення належного рівня заміщення заробітної плати пенсією та мобілізації довгострокових інвестиційних ресурсів, необхідних для модернізації вітчизняної економіки.

Мета і строки реалізації Концепції

 

Метою Концепції є ефективне і системне реформування пенсійної системи, спрямованої на забезпечення стабільного функціонування пенсійної системи, гідного рівня життя людей похилого віку та інших категорій громадян, які втратили працездатність, адекватного їх життєвим потребам, створення дієвих механізмів захисту прав та інтересів таких громадян, забезпечення прозорості пенсійної системи.

Концепцію передбачається реалізувати протягом 2010 - 2017 років у два етапи, а саме:

перший етап – з 2010 року до 2013 року,

другий етап  –  з 2014 року до 2017 року.

Реалізація Концепції супроводжуватиметься проведенням ефективної інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення, роботодавців, профспілок, об’єднань громадян та юридичних осіб.

 

 

Шляхи та засоби удосконалення пенсійної системи та дальшого проведення пенсійної реформи

 

1. Забезпечення стабільного функціонування пенсійної системи.

Для цього необхідно:

а) посилити платіжну дисципліну стосовно сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

б) забезпечити встановлення адекватності, обґрунтованості та прийнятності рівня фіскального навантаження, що спричиняє пенсійна система на фонд оплати праці;

в) розширити базу нарахування страхових внесків, у тому числі за рахунок легалізації зарплати та підвищення її рівня, скорочення неповної зайнятості та безробіття;

г) опрацювати питання щодо розширення джерел фінансування пенсій, призначених на пільгових умовах;

ґ) розмежувати функції органів виконавчої влади щодо державного регулювання та нагляду в системі накопичувального пенсійного забезпечення, а також посилити роль центрального органу виконавчої влади в сфері економіки щодо її впровадження та розвитку;

д) розробити систему захисту пенсійних коштів від їх втрати (знецінення) в середньо- та довгостроковій перспективі з метою посилення довіри населення до накопичувальної системи пенсійного забезпечення;

е) сприяти підвищенню інвестиційної привабливості боргових зобов’язань і ліквідності акцій вітчизняних емітентів.

2. Забезпечення соціальної справедливості у солідарній пенсійній системі.

Для цього необхідно:

а) удосконалити порядок перерахунку пенсій працюючим пенсіонерам та щодо обчислення заробітної плати для окремих категорій працівників із урахуванням особливого характеру їх роботи ;

б) запровадити для всіх громадян єдині правила пенсійного забезпечення за рахунок страхових внесків та додаткове матеріальне забезпечення громадян у разі виходу на пенсію, з урахуванням особливого характеру умов праці та/або практичного виконання завдань і функцій держави за рахунок коштів державного бюджету або роботодавців;

в) упорядкувати розміри надбавок і підвищень до пенсії для різних категорій осіб в залежності від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з метою уникнення застосування різних підходів при визначенні їх розміру.

3. Формування ефективної, надійної системи недержавного пенсійного забезпечення.

Для цього необхідно:

а) розширити напрями інвестування пенсійних активів за сприятливих умов на фондовому ринку та макроекономічної стабільності;

б) уніфікувати порядок оцінки пенсійних активів та визначення розміру пенсійних накопичень в системі недержавного пенсійного забезпечення та обов’язковій накопичувальній пенсійній системі, впровадження щоденного розрахунку чистої вартості  пенсійних активів та щоденного розрахунку вартості одиниці пенсійних внесків (активів) за єдиною методикою;

в) привести програми добровільного пенсійного забезпечення, діяльність яких регулюється окремим законодавчим актом, у відповідність до вимог Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення”;

г) визначити послуги із адміністрування недержавних пенсійних фондів послугами із недержавного пенсійного забезпечення та поширення на них діючої системи оподаткування, передбаченої для аналогічних послуг;

ґ) прирівняти одноразову виплату із системи недержавного пенсійного забезпечення за порядком оподаткування до пенсії на визначений строк, що виплачується з недержавного пенсійного фонду учаснику фонду в порядку та строки, що визначені законодавством;

д) сприяти емісії цільових середньо- та довгострокових облігацій внутрішньої державної позики;

е) запровадити міжнародні стандарти інвестиційної діяльності та звітності для суб'єктів системи накопичувального пенсійного забезпечення та механізмів корпоративного управління в системі недержавного пенсійного забезпечення;

є) здійснити заходи по запровадженню обов’язкової накопичувальної пенсійної системи;

ж) уніфікувати структури, правила та вимоги щодо функціонування обов'язкової і добровільної складових системи накопичувального пенсійного забезпечення;

з) активізувати участь роботодавців у системі додаткового пенсійного забезпечення;

к) здійснити додаткові заходи щодо захисту коштів системи накопичувального пенсійного забезпечення від знецінення, втрат та інших ризиків

л) забезпечити розробку та сприяння впровадженню обов'язкових професійних пенсійних програм для окремих категорій осіб, зайнятих на роботах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, що дають право на призначення пенсій за віком на пільгових умовах або за вислугу років, із одночасним здійсненням заходів щодо створення роботодавцем безпечних для здоров’я робочих місць, та для тих працівників, яким роботодавець не в змозі забезпечити або не забезпечив безпечних та нешкідливих умов праці.

4. Удосконалення та спрощення механізму функціонування та забезпечення зрозумілості пенсійної системи для громадян і роботодавців. Забезпечення громадського контролю за функціонуванням Пенсійного фонду України.

Для цього необхідно:

а) стандартизувати, автоматизувати та централізувати технологічні процеси в солідарній та обов’язковій накопичувальній системах пенсійного страхування, підвищити якість і оперативність обслуговування громадян;

б) сформувати склад правління Пенсійного фонду на основі паритетного представництва сторін соціального діалогу;

в) запровадити єдину систему обліку набутих громадянами пенсійних прав у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;

г) впровадити стандарти оприлюднення показників, що характеризують поточний стан функціонування пенсійної системи, а також прогнозів її розвитку;

ґ) підвищити рівень суспільної обізнаності стосовно пенсійної реформи шляхом проведення ефективної інформаційно-роз’яснювальної роботи серед населення, роботодавців, профспілок, об’єднань громадян та юридичних осіб, зокрема щодо переваг та ризиків функціонування накопичувальної системи пенсійного забезпечення, а  також забезпечити стабільне фінансування таких заходів.

5. Уніфікація пенсійного законодавства.

Для створення універсальної та зрозумілої законодавчої бази дальшого реформування національної пенсійної системи необхідно її уніфікувати за однорідними групами правовідносин, відійшовши від врегулювання умов пенсійного забезпечення окремих професійних категорій громадян різними законодавчими актами.

Це створить передумови для дальшої кодифікації пенсійного законодавства.

Питання пенсійного забезпечення повинні регулюватися виключно пенсійними законами.

 

Етапи реалізації Концепції

На першому етапі (2010-2013 роки) передбачається вжити заходів щодо:

-   запровадження дієвого механізму підвищення призначених пенсій шляхом удосконалення механізму індексації пенсій з метою усунення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених у різні роки (з 2011 року);

-   забезпечення диференціації розміру мінімальної пенсійної виплати залежно від набутого страхового стажу;

-   запобігання несвоєчасному проведенню розрахунків за нарахованими страховими внесками підприємствами, установами та організаціями з органами Пенсійного фонду України, недотримання законодавства у сфері пенсійного страхування посадовими особами підприємств, установ та організацій;

-   внесення законодавчих пропозицій про скорочення невиправданих пільг зі сплати страхових внесків – 2010 рік, а також про єдині принципи пенсійного забезпечення та надання стипендій працівникам культури, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення та деяким іншим категоріям осіб;

-   забезпечення стабільності фінансування пенсійних виплат, ефективного та раціонального використання пенсійних коштів, удосконалення методів фінансового планування, звітності та контролю за їх витрачанням;

-   внесення змін до законодавства в частині удосконалення порядку перерахунку пенсії у зв’язку із ростом середньої заробітної плати та діючого порядку перегляду розмірів пенсій із урахуванням індексу споживчих цін з метою усунення відставання – 2010 рік;

-   вдосконалення механізму обчислення заробітної плати для окремих категорій працівників із урахуванням особливого характеру їх роботи;

-   забезпечення прозорості та прогнозованості пенсійної системи і механізмів управління нею;

-   легалізації заробітної плати;

-   опрацювання питання про розширення джерел фінансування пенсій, призначених на пільгових умовах та недопущення збільшення фінансового навантаження на роботодавця;

-   оптимізації максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, та максимального розміру пенсій;

-   підвищення на законодавчому рівні вимог до компаній з управління активами, що здійснюють управління пенсійними активами;

-   створення інформаційно-технічної бази для функціонування обов’язкової накопичувальної пенсійної системи;

-   обмеження придбання або додаткового інвестування пенсійних активів у цінні папери, випущені юридичними особами, які пов’язані із засновниками недержавних пенсійних фондів;

-   забезпечити гарантований захист пенсійних активів;

-   сприяння розвитку недержавного пенсійного забезпечення;

-   внесення змін до законодавства щодо формування складу правління Пенсійного фонду України на основі паритетного представництва сторін соціального діалогу та перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію;

-   опрацювання питання щодо встановлення державних гарантій виплати пенсій застрахованим особам із обов’язкової накопичувальної пенсійної системи;

-   удосконалення регулювання у сфері недержавного пенсійного забезпечення шляхом розширення повноважень органів, які здійснюють нагляд за діяльністю недержавних пенсійних фондів у межах повноважень, визначених законами;

Друкувати