Про відпустку

Під час відпустки для догляду за дитиною до трьох років жінка працювала на умовах неповного часу й одержувала допомогу по догляду за дитиною до трьох років. Якщо вона відпрацювала повністю рік, чи надається їй щорічна основна відпустка?

Чи зараховується період перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку?

Чи можна таку відпустку переривати й оформлювати на іншого члена сім'ї, оскільки відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами і відпустка для догляду за дитиною до трьох років належать до соціальних відпусток?

     Згідно зі ст. 179 КЗпП України та ст. 18 Закону України "Про відпустки" після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами на бажання жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. На бажання жінки в період перебування її у відпустці для догляду за дитиною вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за нею зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною.

     Згідно з п.1 ч. 1 ст.9 Закону України "Про відпустки" час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) впродовж робочого року, за який надається відпустка, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

     За частиною 3 ст.56 КЗпП робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників, у тому числі і права на щорічну відпустку. Тобто жінка, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною і водночас працює на умовах неповного робочого часу, має право на щорічну основну відпустку.

     Пунктом 3 ч.1 ст.9 Закону України "Про відпустки" визначено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалось місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога з державного соціального страхування, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

     Отже, час перебування працівниці у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

     Відповідно до ст. 179 КЗпП та ст. 18 Закону України "Про відпустки" відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути використана повністю або частинами батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка всиновила чи взяла під опіку дитину.

     Згідно з ч.4 ст.20 Закону України "Про відпустки" підставою для надання такої відпустки зазначеним вище особам є довідка з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки для догляду за дитиною і виплата їй допомоги по догляду за дитиною припинена (із зазначенням дати). Це узгоджується зі ст.14 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

     Отже, лише за умови надання довідки з місця роботи матері дитини згідно з установленими законодавством вимогами ст.2 Закону України "Про відпустки" гарантовано право батька дитини, бабусі, діда чи інших родичів, які фактично доглядають за дитиною, на отримання відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги).

     Якщо жінка, перебуваючи у відпустці для догляду за дитиною, виконує свої посадові обов'язки на умовах неповного робочого часу, ця відпустка не переривається і виплата допомоги по догляду за дитиною не припиняється. Тому за таких умов інші родичі не мають права на оформлення відпустки для догляду за дитиною.

     Чинним законодавством не передбачено використання відпустки для догляду за дитиною одночасно двома чи більше застрахованими особами.

Чи можна надати бабусі відпустку для догляду за дитиною (онукою) до досягнення нею трирічного віку, а також установити бабусі неповний робочий день під час цієї відпустки за умови, що батьки дитини провадять підприємницьку діяльність?

     Згідно зі ст. 18 Закону України "Про відпустки" та ст. 179 КЗпП України після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами на бажання жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка всиновила чи взяла під опіку дитину.

     Підставою для надання такої відпустки зазначеним вище особам є довідка з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати). Це узгоджується зі ст. 14 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

     Згідно зі ст.42 Господарського кодексу України підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що провадиться суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.p>

     Статтею 2 Закону України "Про відпустки" визначено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

     Відповідно до зазначеного дочка працівниці як підприємець не має права на будь-який вид відпусток, у тому числі на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки вона не перебуває в трудових відносинах, але як застрахована особа вона має право на одержання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в органі праці та соціального захисту населення за місцем своєї реєстрації (постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2007 р. №13).

     Отже, в зазначеному в листі випадку відсутня підстава для надання працівниці, бабусі дитини, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також установлення їй неповного робочого дня під час перебування в цій відпустці.

Чи має право бабуся на відпустку для догляду за дитиною (онуком) до досягнення нею трирічного віку, якщо мати дитини не працює, а навчається на четвертому курсі денної форми навчання в академії?

     Відповідно до статті 18 Закону України „Про відпустки” та статті 179 Кодексу законів про працю України відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину.

     Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України „Про відпустки” підставою для надання такої відпустки зазначеним вище особам є довідка з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки по догляду за дитиною і виплата їй допомоги по догляду за дитиною припинена (із зазначенням дати).

     Враховуючи зазначене, бабуся дитини для оформлення такої відпустки має надати відповідну письмову заяву на ім'я роботодавця, копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання матері про те, що вона є студенткою денної (очної) форми навчання та приступила до навчання, а також довідку органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання матері дитини про те, що виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено.

     За умови надання зазначених документів бабуся матиме право на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Як обчислюється стаж роботи, що дає право на щорічну відпустку?

     Стаття 82 КЗпП та ст.9 Закону України "Про відпустки" регулюють порядок обчислення стажу роботи, який дає право на щорічну відпустку. Щорічна основна відпустка надається за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

     До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується:

• час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) впродовж робочого року, за який надається відпустка (під фактичною роботою мається на увазі реальне виконання працівником своїх трудових обов'язків, тому час, коли працівник перебував у трудових правовідносинах, але фактично не працював, не підпадає під чинність цієї норми);
• час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу)
• час виконання державних і громадських обов'язків (час перебування військовозобов'язаних на військових зборах, час виконання депутатом місцевої ради обов'язків депутата, час виконання обов'язків народного засідателя тощо), час відсторонення від роботи із збереженням заробітної плати;
• час щорічних основної та додаткових відпусток;
• час навчальної відпустки з повною чи частковою оплатою тощо;
• час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога з державного соціального страхування, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
• час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата в порядку, визначеному ст.25 і 26 цього Закону (відпустки без збереження заробітної плати), за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний), — до досягнення дитиною 16-річного віку;
• час навчання з відривом від виробництва тривалістю менш як 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;
• час навчання нових професій (спеціальностей) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, в тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;
• інші періоди роботи, передбачені законодавством.

     До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, передбачені ст.7 і 8 цього Закону, зараховується лише такий час:

• час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менш як половину тривалості робочого дня, встановленої для працівників такого виробництва, цеху, професії або посади;
• час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
• час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих чинників.

Чи можна перенести щорічну відпустку?

     Перенесення щорічної відпустки встановлюється на вимогу працівника, а також за ініціативою власника (ст.80 КЗпП та ст.11 Закону України "Про відпустки").

     Щорічна відпустка на вимогу працівника має бути перенесена на інший період у разі:

• порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (ст.10 цього Закону — не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну);
• несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівникові за час щорічної відпустки (ч.1 ст.21 цього Закону — не пізніш ніж за три дні до її початку).

     Щорічна відпустка має бути перенесена на інший період або продовжена в разі:

• тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку. Якщо працівникові видано листок непрацездатності до початку відпустки, то початок відпустки має бути перенесено на інший строк, якщо непрацездатність сталася в період відпустки, відпустка підлягає продовженню на кількість календарних днів, упродовж яких працівник відповідно до листка непрацездатності був непрацездатним;
• виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно із законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;
• настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;
• збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

     Настання обставин, зазначених п.1-4 ч.2 ст.11 Закону України "Про відпустки" не означає, що працівник може на свій розсуд вирішувати питання про перенесення відпустки на період, безпосередньо наступний за днем припинення дії цих обставин. У разі перенесення щорічної відпустки новий строк її надання встановлюється за погодженням між працівником і власником.

     Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог ст. 12 цього Закону.

     Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмової згоди працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, якщо надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо позначитися на нормальному процесі роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менш як 24 календарних дні буде використана в поточному робочому році.

     Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості впродовж двох років поспіль, а також ненадання їх упродовж робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

     Передбачено можливість поділу щорічної відпустки на частини, а не обов'язок роботодавця поділити її на частини, як того бажає працівник. Оскільки остаточне рішення щодо надання працівникові відпустки ухвалює роботодавець, з метою недопущення втрат робочого часу, беручи до уваги виробничі обставини, він може й не погодитися поділити відпустку так, як того бажає працівник, а також може запропонувати свої умови поділу щорічної відпустки або не поділити її взагалі.

     Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніш як упродовж 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Не буде також порушенням, якщо працівник використає частину щорічної відпустки в наступному робочому році.

Чи можна надати працівнику першу частину щорічної відпустки терміном на п'ять календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення в повному розмірі?

     Згідно зі ст. 12 Закону України "Про відпустки" щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менш як 14 календарних днів.

     Згідно зі ст.8 Конвенції Міжнародної організації праці №132 (переглянутої) 1970 р. про оплачувані відпустки (ратифікована Законом від 29.05.2001 р. №2481-111) розбивка щорічної оплачуваної відпустки на частини може бути дозволена компетентним органом або іншим відповідним органом у кожній країні. Якщо інше не передбачено в угоді, яка стосується роботодавця і зацікавленої особи, що працює за наймом, і за умови, що тривалість роботи такої особи дає їй право на це, одна з таких частин відпустки складається принаймні з двох безперервних тижнів. Отже, основна безперервна частина відпустки тривалістю не менш як 14 календарних днів є однією з частин щорічної відпустки, яку може бути надано працівникові на його прохання. При цьому ця частина відпустки не обов'язково має бути першою її частиною.

Чи допускається відкликання працівника з відпустки?

     Відкликання із щорічної відпустки допускається за згоди працівника лише у випадках, передбачених законодавством, зокрема, для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їхніх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

     На час соціальних відпусток працівників для догляду за дитиною приймаємо працівників за строковими трудовими договорами, про що робиться застереження в заяві працівника, трудовому договорі та наказі про прийняття на роботу. Чи потрібно в трудовій книжці працівника зазначати, що працівника прийнято на час відпустки певного працівника? Це саме питання виникає і щодо тимчасових та сезонних працівників.

     Запис про строковий характер трудового договору (строковий, тимчасова або сезонна робота) до трудової книжки не заноситься. Все це є в особовій справі працівника. Але про це зазначається в наказі про прийняття на роботу.

     Відсутність такого зазначення в наказі може тягти за собою визнання трудового договору укладеним на невизначений строк. Щоб запобігти спорам, працівнику, якого приймають на роботу за строковим трудовим договором, слід запропонувати в заяві про прийняття на роботу зазначити строковий характер трудового договору.

     На період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами основної працівниці було прийнято працівника за строковим трудовим договором, що зазначалось у наказі. Основна працівниця мала намір вийти на роботу одразу після цієї відпустки, але спочатку взяла щорічну основну відпустку, маючи намір після неї стати до роботи, а потім вирішила взяти відпустку для догляду за дитиною. Що робити із строковим працівником? Його потрібно звільняти і приймати на роботу на час щорічної відпустки, а потім так само на час відпустки для догляду за дитиною?

     Ні, звільняти нового працівника непотрібно. Роботодавець має видати наказ про продовження строкового договору з прийнятим працівником на час перебування основного працівника у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

     Згідно зі ст.35 Закону України "Про державну службу" маю право на додаткову відпустку —15 календарних днів. У 2007 та 2008 р. не використала ці відпустки.

Чи можу використати їх у наступних роках і до якого терміну?

     Право державних службовців на додаткову оплачувану відпустку передбачено ч.2 ст.35 Закону України "Про державну службу". Порядок і умови надання цієї відпустки регулюються зазначеною статтею Закону та постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.94 р. №250.

     Цією постановою передбачено, що державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю п'ять календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на два календарних дні за кожний наступний рік.

     Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Виникнення в державних службовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість перебувають у прямій залежності від наявності в державного службовця відповідного стажу державної служби, а не від відпрацьованого державним службовцем часу у відповідному робочому році.

     Листом Міністерства праці та соціальної політики України і Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України від 27.01.99 р. №13-294/10/364 "Про порядок надання державним службовцям додаткової оплачуваної відпустки" визначено, що додаткова оплачувана відпустка, яка надається державним службовцям, належить до щорічних відпусток, передбачених ст.4 Закону України "Про відпустки".

     Якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку (в тому числі додаткову відпустку за стаж державної служби) за попередній рік чи за кілька попередніх років, він має право використати їх (частинами або разом), а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток. Законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник утрачає право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки в разі їхнього невикористання.

Про додаткову відпустку

На підставі яких документів надається відпустка без збереження зарплати для догляду за дитиною до дасягнення нею шестирічного віку?

Чи зараховується до страхового стажу період перебування матері в такій відпустці?

Чи допускається звільнення жінки, яка перебуває у відпустці без збереження зарплати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, в разі ліквідації підприємства ?

     Згідно з ч. 6 ст. 179 КЗпП України у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці обов'язково надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

     Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку без збереження заробітної плати (ст. 181 КЗпП) надається за заявою жінки та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу на підставі медичного висновку (довідки), виданого дитячою поліклінікою, про те, що дитина потребує домашнього догляду.

     Статтею 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" (далі — Закон №2240) не передбачено зарахування до страхового стажу періоду перебування матері у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку без збереження заробітної плати.

     Згідно з ч.1 цієї статті до страхового стажу зараховується період (сума періодів):

• упродовж якого особа сплачує або за неї сплачують страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в порядку, встановленому законодавством;
• тимчасової втрати працездатності;
• перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами;
• перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
• одержання виплат за деякими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів.

     Крім того, до страхового стажу зараховується загальний трудовий стаж для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності до набрання чинності Законом №2240 (28 лютого 2001 р.) у порядку та на умовах, передбачених законодавством, яке було чинним раніше. Таким нормативним актом була постанова Кабінету Міністрів України від" 19.10.98 р. №1658, якою було затверджено Правила обчислення загального трудового стажу для призначення працівникам допомоги по тимчасовій непрацездатності.

     Згідно з цими Правилами до загального трудового стажу зараховувався час відпусток у зв'язку з вагітністю та пологами, частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, тривалість якої визначалася медичним висновком, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

     За статтею 184 КЗпП звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування названих жінок провадиться також у випадках їхнього звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більш як упродовж трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Про додаткову відпустку соціальним працівникам

     Чи надається додаткова відпустка соціальним працівникам, а також іншим штатним працівникам: директору, завідувачу відділення соціальної допомоги вдома, заступнику заввіддлення, діловоду територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян?

     Згідно зі ст.6 Закону України "Про відпустки" щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, що відлічується з дня укладення трудового договору.

     Пунктом 1 ч.1 ст.8 Закону України "Про відпустки" передбачено надання додаткової щорічної відпустки деяким категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я. Тривалість такої відпустки визначена додатком 2 до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.97 р. №1290 "Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці" (із змінами і доповненнями, внесеними постановою від 16.12.2004 р. №1674).

     Проте, цією постановою не передбачено надання щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці названим працівникам територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян.

     Водночас п.2 ч.1 ст.8 Закону України "Про відпустки" працівникам, які працюють на умовах ненормованого робочого дня, може надаватися додаткова відпустка тривалістю до семи календарних днів згідно зі списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.

     Рекомендаціями щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.10.97 р. №7 (із змінами і доповненнями, внесеними наказом від 05.02.98 р. №18), визначено, що ненормований робочий день — особливий режим робочого часу, який установлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. За потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці в такому випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов'язків й обсягом виконаних робіт (навантаженням).

     Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно до часу, відпрацьованого на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

Чи має право на додаткову соціальну відпустку жінка як одинока мати.

     Відповідно до статті 19 Закону України “Про відпустки”, жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей надаються понад тривалість щорічної відпустки, передбаченої статтями 6, 7 і 8 Закону “Про відпустки”, а також понад тривалість щорічних відпусток, встановлених іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

     Відповідно до наданих роз’яснень Міністерством праці та соціальної політики України від 14 квітня 2008 року № 235/0/15-08/13 щодо застосування статті 19 Закону України “Про відпустки”, жінка, яка працює і має дитину-інваліда; усиновлену дитину; одинока мати, яка виховує дитину без батька; батько, який виховує дитину без матері, мають право на цю відпустку до досягнення дитиною повноліття.

     Оскільки зазначена відпустка є соціальною відпусткою і не належить до виду щорічних, то вона може надаватися у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини – до чи після.

     У разі, коли працівник, який має право на соціальну відпустку, з якихось причин не скористався цим правом у році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати цю відпустку, і в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачена компенсація за всі невикористані дні відпусток, як це передбачено статтею 24 Закону України “Про відпустки”.

     Законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівникам, які мають дітей.

     Окрім того, для отримання додаткової соціальної відпустки розлучена жінка, яка дійсно виховує сама дитину (без батька), має надати такі документи як: копію свідоцтва про народження дитини; для підтвердження того, що жінка є розлученою – копію свідоцтва про розірвання шлюбу та документ, який підтверджував би те, що батько не бере участі у вихованні дитини.

     У разі коли не буде доведений факт, що жінка дійсно виховує дитину сама, без участі батька, роботодавець може відмовити їй у наданні такої відпустки.